Ми тільки-тільки взяли іпотеку, як сестра з дитиною на руках постала на нашому порозі. – Ти чому не попередила про свій приїзд?, – запитала я Тетяну. – Так ти б не дозволила пожити у тебе рік, два. Якісь причини б придумала. А так, у вас вибору нас не прийняти немає, – відповіла Тетяна усміхаючись. Мене всю теліпало. Та в один момент з кухні вискочив мій чоловік.

– Які ви молодці, що купили квартиру! І багато на місяць платитимете?

– 30 тисяч платитимемо. Ми іпотеку на 10 років брали, але хочемо виплатити її раніше.

– Молодці! Добре живете! Багаті!

– Та ми небагаті! Багаті не купують квартиру в іпотеку, дядьку. Ви помиляєтесь! Ми – іпотечники! – засміялася я.

Потім я пригостила дядька Сергія чаєм, і він пішов. То був уже п’ятий родич за останній тиждень, який прийшов до нас у гості. Для чого? А для того щоб подивитися яку квартиру ми купили.

– Не треба було нічого нікому говорити, що ми купили квартиру. А тепер гості йдуть до нас та йдуть! – сказав мій чоловік.

– А я нікому й не казала, Василю! Це все моя мама! – Сказала я.

І ось за три години у двері нашої квартири задзвонили.

– Привіт, сестро! Зустрічай мешканців! – сказала мені моя сестра Тетяна.

В одній руці вона тримала свою дитину, а в другій руці вона мала валізу.

– Андрія тут прописати треба, щоб я могла його в садок влаштувати! А мене ви повинні тут зареєструвати, щоб я потім могла на нормальну роботу влаштуватися! Але ви не хвилюйтесь! Ми у вас довго не житимемо! Років два-три поживемо, доки я на ноги встану і все! Тримай племінника! – одразу заявила мені сестра.

– А чому ж ти мені не зателефонувала? – Здивувалася я.

– Та я знаю тебе! Ти б відразу почала вигадувати відмазки, щоб я не приїхала! Де я можу поставити свою валізу? Я як тільки дізналася від мами, що ви з чоловіком квартиру купили, так і подумала, що це мій шанс змінити життя на краще і влаштуватися в місті добре. Я на роботу влаштуюсь, мужика собі з квартирою знайду. А Андрій нехай поки що у вас поживе! Не одразу мужика лякатиму, а то він до РАЦСу від мене втече. А після весілля він вже нікуди не дінеться! – засміялася Таня.

Я намагалася пояснити сестрі, що вона не права.

– А ти не розумієш, що ми не маємо місця для вас! І взагалі, про такі речі треба попереджати! Ми з чоловіком працюємо, няньчитися з вами, у нас немає часу! І ми хочемо пожити вдвох! Ми ж стільки років жили на орендованих квартирах.

– Ну, то ми ж не чужі люди! Ми добре з вами житимемо! Синку, йогурт хочеш? — залізла до холодильника без мого дозволу Таня.

– Так, що тут ще смачненького є? Ковбаска! Чудово! – сказала Таня і відкусила шматок ковбаси прямо на моїх очах. – Ти кажеш місця немає? Так ми нормально всі в одній кімнаті помістимося! Я буду з вами на дивані спати! А Андрію ми диван купимо! Все буде нормально!

– Таню, повернися на землю і послухай мене уважно! Ви з Андрійком з нами не житимете! Я рада, що ти приїхала, але жити будемо тільки вдвох із чоловіком!

– Ух, ти яка! Зазналась, так? Квартиру купила і все? Про сестру забула! Про те, що мені потрібно власне особисте життя влаштовувати, ти думати не хочеш! Хочеш, щоб у тебе все добре було! Ти дивися, а то я розповім твоєму чоловікові яка ти гуляка була! Як ти приїжджаєш до нас без чоловіка та на танці біжиш.

– Тетяно, ти, що з глузду з’їхала? Що ж таке несеш?

– Гей, Василю, йди сюди! Я тобі все про твою дружину розповім! Вона у тебе ще та дамочка! Ти краще на мені одружуйся! Я буду тобі вірною дружиною! А вона нехай збирає свої манатки, і йде звідси! – Почала вигукувати моя сестра.

Чоловік зайшов на кухню, подивився на мене, мою сестру. Потім узяв її за руку і витяг із квартири. Потім він виніс валізу і віддав їй дитину.

Сестра спочатку вигукувала біля наших дверей, а потім у під’їзді години три, а потім пішла.

А вранці мені зателефонувала мама. Вона була дуже засмучена. Вона назвала мене невдячною та байдужою. Сказала, що я не маю більше сім’ї!

Ось як у мене вийшло: купили ми з чоловіком квартиру, а врешті-решт я залишилася без родичів. Але, може, так навіть і краще. Я житиму з коханою людиною, а суспільство зухвалих родичів мені терпіти більше не доведеться.

Фото ілюстративне