Ми ці три персики на дереві берегли, як зіницю ока, бо ось-ось дочка з сім’єю мала в село приїхати – разом і скуштуємо, це ж її покупка була, як і кущі смородини. Але неочікувано на вихідні приїхав і син з дружиною і нашим онуком. Я стіл накрила, все, як годиться. І тут бачу, як онук стоїть біля деревини, і намагається фрукти зірвати. Ясна річ, що я викрикнула, щоб не чіпав. Людоньки, чого я тільки від сина і невістки не вислухала. Найгірша я бабуся, бо якогось персика дитині пожаліла.
З чоловіком ми прихильники життя в селі.
Тут ми маємо великий простір, маємо землю, в якій любимо працювати.
Тому відразу коли вийшли на пенсію, поїхали в село на батьківську хату, дачу, як наші діти люблять казати. Дітям залишили квартиру, а самі взялись покращувати умови для життя.
Звісно, що наші діти нам в цьому добряче допомагали. Та життя в селі на природі сильно відрізняється від міського.
Так ми тут вже чотири роки господарюємо. Та що хочу зауважити, що син з невісткою, яким ми залишили квартиру, на відріз відмовляються нам приїжджати допомагати.
А дочка хоч і живе далеко, в іншій області, то та часто любить до нас завітати.
То як не кущик смородини нам привезе то порічки. А якось минулого року купила нам персик.
Перший рік персик не родив, а вже цього року вродив аж три плоди.
Ми їх не зривали, все хотіли дочекатись приїзду дочки, щоб всім разом поласувати. Та на ці вихідні навіть син з невісткою і внуком зібралися до нас приїхати.
Так ми були щасливі, я наготувала різної смакоти. Сіли ми всі до столу, а потім і пішли оглядати наше обійстя. Не встигла я оглянутись, як внук всі персики обірвав.
Я сильно закричала, щоб не смів, та він не послухав і як дитина – зробив своє.
Невістка відразу давай на мене ображатись, що то я для внука фрукта пошкодувала домашнього. Син теж прибавив: “Скільки нас не бачили, а маленького персика внуку шкодуєте”.
Чоловік перед дітьми став оправдовуватись, та вони бачили тільки своє.
Іноді дивуюся. Наче однаково виховували своїх дітей, а виросли такі різні. Дочка завжди горнеться, щоб нам з чоловіком чимось допомогти, якби нас порадувати.
А син геть збайдужів, наче ми для нього нічого не варті.
Чому так, і що з цим тепер робити?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
