Мені 43 роки, ба більше, я вже бабуся, бо син з невісткою вже онука подарували, а родичі думають, що мене можна ще “вичитувати”, наче школярку.
Так, я не поїхала в те село, бо мала інші справи. Я вже доросла, і вправі робити те, що я хочу. Я нічого і нікому не обіцяла.
В нас з чоловіком двоє дітей.
Син вже одружився і живе окремо, виховують з Юлею синочка, якому рочок недавно виповнився.
Також маємо ще дочку школярку. Настуня в одинадцятий клас перейшла.
Ми з чоловіком зайняті люди. В нас сімейний бізнес, також в нашій “команді” і син.
Кожен з нас на своєму місці, тому якщо хтось “вибивається” з роботи, то іншим трохи складно.
Мама з татом живуть в селі. Взагалі в нас там багато родини, бо і тато і мама з одного села. Як йдеш по вулиці, то можна до вечора додому не зайти, бо біля кожного треба зупинитися, поговорити.
Мамі з татом вже за сімдесят, але вони ніяк не можуть зупинитися з тими городами і господаркою. Дякувати Богу, що корову вже продали. На даний час в них одні кури і город біля хати.
Я приїжджаю, але не часто. Мама не раз ображалася, що ми не приїдемо, не поможемо картоплю посадити чи викопати. Але в нас справді не дуже є час на такі поїздки.
Якщо і випадає “вихідний”, то ми хочемо справді відпочити, а не прогарувати під палючим сонцем.
Я не раз казала мамі, що ми маємо гроші і в змозі купити все необхідне і собі і їм, але вони без роботи не можуть.
В мене є ще рідна сестра, але Валя живе в Канаді з сім’єю і приїжджає вкрай рідко в Україну. Але фінансово і вона і я, допомагаємо батькам.
Ось тому надія мами та тата лише на мене, що я приїду і їм поможу.
Вже тиждень, як мама мені надзвонювала кожного дня і просила приїхати до них на ці вихідні.
Потім я дізналася, що одна з наших родичок в неділю має святкувати “перше причастя”. В селах це велике свято для дітей. Колись святкували після церкви дома, а тепер ресторани замовляють.
Ось власне з цього приводу мама і надзвонювала, щоб ми всім сімейством в той ресторан приїхали.
Я сказала, що подумаю і якщо буде змога, то приїдемо. Але змоги не було, а якщо точніше, то чоловік не сильно до моїх родичів хотів їхати, тому лишились ми дома.
А ввечері дзвонить мені рідна сестра мами, вона бабуся цієї дівчинки, яка йшла до першого причастя.
– Ми на вас розраховували. Галя ж моя місця в ресторані замовляла. То не гарно з вашого боку, сказати, що будете, і не приїхати.
Я зробила круглі очі.
– Хто обіцяв? Я і слова вам такого не казала!
Щось вона там казала, що мама моя говорила…
Я вам кажу… село, то є чисте село.
Я вже казала чоловіку, ми як приїдемо наступної неділі, я піду і дві тисячі їм занесу за той “ресторан”, бо вони нам жити не дадуть.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
