Як мені бути, порадьте люди добрі.
З чоловіком ми одружені вже більше трьох років. Зізнаюсь чесно, перший рік це – рожеві окуляри. Ти стараєшся бути ідеальною дружиною. На другому році життя у нас з’являється дитинка і в мене не так вже і багато часу на чоловіка. І тут все почалось.
Чоловік собі їсти сам не візьме, чекає коли я йому подам, приберу і помию за ним посуд, тай ще багато таких схожих ситуацій.
Все дійшло до того що ми мали відверту розмову з чоловіком, адже якщо ми хочемо жити в мирі і любові, то маємо допомагати один одному. є
Домовились прибирати за собою, але це стосується не лише посуду, одягу і взуття, а й роботи зокрема, бо бувало і таке, що Дмитро так звати мого чоловіка, майструє щось по господарству, нанесе цілу купу всіляких інструментів, а прибирати навіть і не думає.
Тоді моя свекрушенька Ліля Іванівна все за ним гарно поприбирає. На мої зауваження, для чого вона це робить, безглуздішої відповіді я ще не чула.
– Але ж мій синочок важко працював, виконував хлопську роботу – полагодив поламану табуретку, а наш обов’язок, як жінки, за ним все прибрати. Будеш багато говорити, то будеш наймати собі майстра.
– Наймати майстра? То тоді для чого мені чоловік?, – з відповіддю я не забарилась. – Сьогодні, коли буду готувати вечерю, нехай чоловік за мною прибере, а то прийдеться йому наймати прибиральницю.
Щоб наше життя не перетворилось на суцільні суперечки ми поговорили і домовились зі свекрухою, що привчаємо Дмитра до порядку, адже Ліля Іванівна вже не молода і не завжди так зможе “виручати” свого синочка.
Вона зізналась мені, що в їхній сім’ї майже одні жіночки, тому балувати Дмитра було кому, так і не помітила, як він став таким, як то кажуть у нас в селі – розталяпа.
Зізнаюсь чесно за рік навчити дорослого мужика прибирати за собою, коли 27 років за нього робили це жінки його сімейства, дуже важко і майже не реально, та я не здаюсь, адже розумію що жити з таким не хочу.
Так ми старались. Ми навіть з Лілею Іванівною домовлялись, хто наступний робить зауваження. Свекруха трималась як могла. Та сьогодні я зрозуміла, що поки ми живемо з мамою чоловіка, не зміниться нічого.
Я поїхала гостювати до батьків, та повернулась на день швидше, ніж планувала. Свою свекруху я застала у майстерні чоловіка. І як ви думаєте, що вона там робила? Вона просто наводила лад, там де розвів безлад Дмитро.
На відповідь, чому ви це робите, почула:
– Але ж він скоро не знайде нічого в цьому хаосі, а я, як мама, маю йому допомогти. От виросте твій синочок ти так само будеш робити і згадаєш мої слова.
Люди добрі дайте мені пораду, чи то розраду в цій ситуації. Як мені діяти далі?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua