Що може раз і назавжди змінити в погану сторону дружбу зі стажем між жінками? Я думала ніщо. Але давайте подивимося чи маю я рацію.
Ми з Оксаною знайомі ще з першого курсу університету, але тоді ми просто бачилися іноді в коридорі. Ближче ми почали спілкуватися, коли я на другому курсі переїхала в гуртожиток, де вона жила, адже розклад пар робив не можливим доїзд для мене.
Тоді в мене не було вибору. З початку в нас були доволі холодні стосунки, але з часом ми почали все більше часу проводити поза межами університету.
У важкі моменти підтримували одна одну. Наприклад, коли хтось завалив сесію, або ж мав неприємності з викладачем. Пізніше вона, а згодом і я знайшли собі хлопців, та все одно підтримували міцний зв’язок.
Не помітили, як завершили навчання, а згодом і вийшли заміж, народили дітей. На диво, в нас обох народилися хлопчики. Я назвала Андрій, а вона Олександр.
Ми часто разом гуляли. Потім дали дітей в один дитсадок, а згодом і у школу.
Та в класі 5 сталося те, на що ми не очікували, наші діти дуже сильно посперечалися, все закінчилось не жартами в них.
Виявилося, ніби мій хлопчик налаштовував клас проти її дитини, але Андрійко заперечував, що це робив. Я не знала, що робити адже і “колоти глечики” з подругою не хотілося, та і не захистити свого сина я не могла.
Спочатку я подумала, що нехай вони втихомиряться. Впевнена, класний керівник зможе це вирішити в межах класу. Тож я подумала не втручатися.
Але згодом мені довелося змінити цей вибір.
Бо наступного ж дня я дізналася, що Оксана увірвалася в клас, і влаштувала там “бурю”. Після цього в мене не залишилося вибору.
Я була змушена показати свою позицію, захистити дитя. А наближення батьківських зборів, цьому сприяло.
На цих зборах я намагалася якомога делікатніше все говорити, аби не образити нікого, але схоже Оксана мала іншу думку, щодо того, як треба себе вести.
І навіть те, що було багато інших батьків не зупинило її і вона вчинила справжню “бурю”. Такого в нас ще ніколи не було. Тоді я відчула, що на мене вилили дуже багато бруду.
Після цього ми жодного разу не розмовляли одна з одною. Та і діти теж не дуже спілкувалися.
З цього моменту минуло більше пів року. Настало літо. Діти почали разом гратися і в них ніби все налагодилося. А я не знаю, що робити. Ми ведемо себе ніби чужі, навіть не вітаємося, коли іноді бачимося.
Я не знаю, що робити, я дійсно не знаю. З одного боку хочеться відновити спілкування, адже ми багато чого пройшли і маємо багато спільних спогадів. А з іншого боку всі погані слова, що досі залишили осад в моїй душі.
От як би ви вчинили на моєму місці? Чи пробачили б, чи ні?
Автор – Настя Г.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua