Ми виїхали в Польщу і дуже пошкодували. Зараз ми вдома, у Вінниці.
Чому ми з трьома дітьми вибрали саме Польщу – очевидно. Виїхати сюди було найпростіше.
Ми з чоловіком розраховували отримувати не тільки допомогу як біженці, а й влаштуватися на роботу і отримувати адекватні зарплати. І нехай величезними їх важко назвати, але безпека і те, що польська економіка демонструє стабільність уже багато років, а курс валюти тримається на одному рівні і не залежить від зовнішніх чинників, надавало впевненості у завтрашньому дні.
Прекрасна інфраструктура здавалася справжнім блаженством. Жодних розбитих доріг з незліченними ямами, ніяких нерегульованих переходів, де можна потрапити під колеса автомобіля. Скрізь пофарбовані лавочки і акуратні баки для сміття, вночі ліхтарі світяться на кожному кроці.
Можливість із Польщі без проблем поїхати куди завгодно у подорож теж була привабливим плюсом. А хороше ставлення самих поляків до українців, а також нескладну для вивчення мову довершували приємну для нас картину.
Незважаючи на багато позитивних моментів, я з кожним днем відчувала розчарування. І воно продовжувало наростати. Зрештою, ми переконалися, що життя в Польщі дійсно підходить багатьом, але для нас таке життя виявилося неприйнятним. І ось чому.
У Варшаві дивовижна інфраструктура, із цим сперечатися складно. Для мене стало неприємним сюрпризом, що топлять поляки переважно вугіллям. В результаті густі клуби диму ранньою весною ще просто затягують усе довкола. І так погану екологію добивають вихлопні гази автомобілів та дим від спалювання сміття. Просто дихати нема чим.
Доводиться віддавати державі значну частину своєї зарплати, в чоловіка виходило близько 18%)у вигляді податків. А найгірше те, що зі збільшенням заробітної плати зростає й податкова ставка. Плюс доводиться оплачувати медстрахування та ділитися із соцфондами. У результаті багаті поляки віддають державі майже половину свого прибутку. Із цим миритися важко.
Проблемою стало і те, що отримати посвідки на проживання в Польщі дуже важко. А вже заради громадянства потрібно вирішити купу проблем, та ще й прожити в країні мінімум 10 років. Будь-які документи роблять дуже довго.
Оренда столичного житла теж виявилася недешевою. Але навіть переїзд в інше польське місто ми вже розглядати не стали, адже там ціни не набагато нижчі. І якщо віддавати півзарплати за оренду, то за що тоді жити? Про покупку власної квартири й казати смішно, адже це дуже дорого.
От ми і повернулися додому, у Вінницю. Але загалом ми дуже вдячні Польщі і дружнім Україні полякам.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.