Ми вже півтора року з дітьми в Німеччині. Діти навчаються я знайшла підробіток. Але якось дуже дивно, що Євген всякими правдами й неправдами вмовляє мене ще не повертатися, бо в столиці небезпечно. Я вже задумалась про найгірше, а тут ще й свекруха підлила масла в вогонь. Звідки вона дізналася, за що власне я хвилююся? Значить щось таки тут не чисто!
Ми самі з Києва. Після 24 лютого чоловік наполіг, щоб я брала дітей (8 і 12 років) і їхала за кордон.
Він нас довіз до Польської границі і повернувся до Києва.
Ми ж через Польщу поїхали до Німеччини.
І ось вже півтори року, як ми не бачилися, не враховуючи месенджери.
Діти ходять тут в школу, я навіть знайшла підробіток. Але як би там не було, всі троє ми дуже хочемо додому.
Але Євген вічно знаходить причину, щоб ми сиділи і не рипалися, як він завжди каже.
На січень не їдь, бо буде другий їх наступ, на травень не їдь, бо вони зляться через наш наступ.
Зараз каже, що в Києві дуже небезпечно.
Я вже нічого не розумію. Просто друга невістка, дружина брата, ще перед першим вереснем повернулася з дітьми в Київ і нічого.
В мене вже закрадаються думки, що Євген когось собі знайшов.
Ну хіба це нормально весь час нас відмовляти?
І ще мене дивує моя свекруха. Якось дуже дивно вона стала на сторону сина.
– Я тут за ним приглядаю. Ти не хвилюйся, нікого в твого Євгена немає. Твоє завдання дітей пильнувати.
Це мене здивувало, бо я жодного разу не натякала, що хвилююся за походеньки наліво чоловіка. До чого вона мені таке сказала?
Є в мене таке бажання, нікого не попередивши, повернутися до Києва.
Що скажете? Чи справді ще не варто?
Я знаю, що його весь час обстрілюють, але з іншого боку розумію, що Столиця України знаходиться під найкращим захистом.
Я в безвиході…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
