Ми вже в нотаріуса сиділи, і документи на квартиру оформляли, як моя свекруха з таким щасливим обличчям заявила, що половину квартири має її бути, а інакше не бачити нам свого даху над головою. Думати чи сперечатися з Ольгою Василівною, часу не було, тому пішли у неї на поводу. А тепер і борг їй віддати маємо, і квартира, так скажемо, не наша.
Я народилася і все моє дитинство минуло в селі. Роботи сільської я ніколи не боялася, але і продовжувати жити таким чином я не хотіла.
Тому відразу ж після закінчення школи я вступила до університету. Я вступила на бюджет, оскільки грошей у батьків було не дуже. А ось жила я в гуртожитку
Вже на другому курсі я познайомилася з Дмитром. Він на т ой час вже закінчував навчання. Наші стосунки стрімко розвивалися. Ми багато гуляли, розважалися. Сам Дмитро жив із батьками. Першої нашої зустрічі я боялася, але вона минула досить гладко.
Згодом Дмитро став наполягати на тому, щоб я переїхала жити до нього, що його батьки не проти.
Я довгий час відмовлялася, адже не розуміла, який статус у мене буде, чергової пасії чи нареченої. Але після закінчення університету Дмитро попросив моєї руки, і я таки погодилася на переїзд. Через пів року ми з Дмитром відгуляли скромне весілля.
І ось з того дня почалось моє життя, як справжньої господині дому.
– Пощастило Дмитрику, дружина така господарська. Все вміє зробити. Уявляєш, навіть на кухню мене пускати не хоче. Прибирання та прання теж на ній. Хоч на пенсії відпочину… Головне, щоб не з’їхали, – розповідала свекруха своїм подругам по телефону.
Я після цих розмов ще більше розцвітала і окрилювалася. я старалася ще більше бути хорошою дружиною і невісткою, тому брала на себе ще більше роботи.
Та одного дня я зрозуміла, що чекаю дитину. Захистила дипломну роботу і одразу стала мамою. Все було дуже добре, Ольга Василівна заміняла мені маму. Я сподівалася, що вона мені допомагатиме з донечкою.
Але цього не сталося.
Донечка була дуже примхливою з перших днів. Я не встигала займатися домашніми справами, і це дратувало всіх в будинку, а особливо мою свекруху. Як то кажуть, до хорошого звикають швидко.
Свекруха розслабилася та перестала допомагати. Вона вирішила, що я вередую і прикидаюся втомленою.
Телефонні розмови з подругами потекли у інше русло.
– Катерина моя така ледача стала. Приїхала на все готове, мого синочка до РАЦСу затягла, дитину подарувала і розслабилася. Тільки й лежить весь день на дивані, чекає, коли я з усім упораюся. Дитиною прикривається, це хіба нормально? Усі ми дітей мали, ніхто нам не допомагав! Заснула – йди і прибирай, чи їсти вари, а вона разом із нею лягає відпочивати.
Мені дуже важко було слухати ці слова в свій адрес.
Вона не допомагала мені з дочкою і не робила нічого вдома. Я ніколи не лягала в обід спати – це маячня! Могла лише довго люляти на руках дитину, якщо її щось турбувало.
Я запропонувала Дмитру оформити іпотеку та розпочати самостійне життя. На перший внесок у нас гроші були, та й Дмитро мав гарну зарплату.
Свекруха дізналася і запропонувала нам гроші в борг, щоб ми не однокімнатну, а двокімнатну одразу ж взяли. Мовляв, в однокімнатній квартирі тісно буде із дитиною. Я не побачила в цьому чогось поганого, тому з радістю прийняла таку пропозицію свекрухи. Це вже згодом я зрозуміла, яку помилку ми зробили.
Коли ми почали оформляти нерухомість, Ольга Василівна зажадала, щоб половину квартири ми на неї переписали. Якщо не погодимося, грошей нам не бачити. Нам довелося йти в неї на поводу, адже ми вже сиділи у кабінеті нотаріуса.
Отака у мене “мудра” свекруха: і частка в квартирі є, і гроші їй віддаємо, які вона нам позичила.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua