Я маю ці гроші, але допомагати рідній сестрі не збираюся.

Ми з Анжелою з дитинства не були близькі, тому коли вона зателефонувала, і попросила в борг грошей, бо немає чим нагодувати дітей, я здивувалася. Я думаю вони вже у всіх назаймали, по другому колу соромно йти, і шукають нових спонсорів. А я такої “ведмежої послуги” робити їм не буду. Скоро буде пів року, як її Устим сидить дома, бо вантажник – робота не для нього.

– Загалом, п’ятий місяць вже сестра з чоловіком сидять поруч на дивані, це при наявності ще двох маленьких дітей! – з обуренням в голосі розповідає Марта. – Зятя скоротили по весні ще, ось, до сьогодні роботу шукає. Всім розповідає, що немає роботи в Чернігові. Не в вантажники ж, каже, йти, уявляєш!

Молодша сестра Марти, Анжела, заміжня вже п’ять років. Відразу після весілля Анжела привела на світ сина, рік тому – другого, плавно перекочували з декрету в декрет, і зараз сидить вдома вже з двома дітьми.

Чоловік її до останнього часу з обов’язками годувальника цілком справлявся, до того ж запитів особливих у Анжели ніколи не було: по салонах вона не ходила, обновками себе не балувала, нічого зайвого не купувала.

А на просте життя – одягнутися, поїсти, заплатити за комунальні послуги і раз в пару тижнів погуляти в парку з дітьми – їм вистачало. До минулої весни, коли чоловік Анжели, Устим, потрапив під скорочення.

– Звичайно, йому виплатили все, що належить за законом: два оклади, компенсацію за відпустку, тому до недавна вони жили добре! – розповідає Марта. – А зараз, мабуть, гроші скінчилися. Телефонує мені вчора сестриця і просить позичити трохи. Каже, вдома вже нічого немає, терміново потрібно хоча б суміші молочної купити малюкові і їжі старшому. І чи не можу я позичити їм з чоловіком трохи грошей?

Відносини у сестер, треба сказати, з дитинства не найтепліші, так що той факт, що Анжела стала дзвонити Марті з проханням про допомогу, вже багато про що говорить. Мабуть, справи зовсім погано.

– Напевно напозичали всюди, де тільки можна! – зітхає Марта. – У подружок, у сусідок, у мам. Йти по другому колу незручно, ось, шукає нових спонсорів. Уже й до мене черга дійшла!

Спонсором “чужого неробства” Марта, за її словами, бути не бажає. Грошей їй не шкода – заробляє вона зараз дуже пристойно, і суму в розмірі кількох тисяч (дуже істотну для Анжели в її нинішньому становищі) могла б виділити абсолютно безболісно. Але принципово не збирається цього робити.

– Я їй кажу – Анжела, не жебракувати треба, а працювати! – з обуренням пояснює Марта. – Якщо Устим твій не може знайти місце і не хоче бути вантажником, йди працюй тоді ти. А вона мені заявляє – я, каже, не можу, я сиджу з дітьми! Ні, ну як? Ось сімейка! Кажу – ну, не можете працювати, ні ти, ні він, сидите далі тоді на дивані. Тільки ось прислів’я згадай відмінне, яке бабуся наша в селі завжди говорила: хто не працює, той не їсть!

– Слухай, але якщо там реально діти голодні? На суміш і гречку з кефіром хоча б могла б їм підкинути. Або, якщо не хочеш грошей давати, хоч продуктів б замовила…

– Діти голодні – так у дітей там батьки є! Два дорослих здорових чола, на яких орати можна! Ні, я вважаю, що давати просто так їм не слід. Зараз я дам, потім мама, там дитячі прийдуть, потім ще хтось розщедриться – так вони і будуть сидіти, чекати, коли Устима в Газпром на роботу запросять… Чим раніше вони зрозуміють, що треба ворушитися самим, тим краще!

***

Як на мене, Марта не права – вже продукти дітям в складній ситуації треба було купити.

А ви як вважаєте?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!