Ми з Богданом ходили разом в садочок, потім навчалися в одній школі, він на рік старший. Було між нами щось, відчували це обидвоє, коли зустрічалися очима. Та не склалося, кожен пішов своєю стежкою: родини, діти.
І ось ми разом. Але ж де воно, наше щастя?
Озираюся назад. Богдана я знала з раннього дитинства. Ми жили в одному будинку, і наші батьки дружили, ходили одне до одних в гості.
Через деякий час його батьки розлучилися, в старших класах школи його мама його зустріла іншого чоловіка і вони переїхали на інший кінець міста. Так наші дороги розійшлися.
Ми зустрілися вже у досить дорослому житті, коли мені було 25 років. Я влаштувалася на нову роботу і саме по роботі часто спілкувалася з ним. Ми мали родини, але іноді поринали у спогади про минуле. Щось було в ньому таке! Мене до нього дуже тягло, наче магнітом.
Але в той же період я дізналася, що чекаю дитинку і припинила спілкування з Богданом, знову всю увагу переключила на чоловіка.
А Богдан звільнився і поїхав. Знову ми зустрілися через 4 роки. Тоді я і усвідомила все: що не можу прийняти своє заміжжя, що я так і не полюбила чоловіка. Безвихідь накрила мене.
Я написала Богдану того ж вечора, хотіла поговорити відверто, пояснити все, але він був зайнятий. Я вийшла з декрету, з чоловіком стосунки зійшли нанівець, він знав, що я його не люблю.
Я бачила Богдана кілька разів, ми віталися та й усе. Але одного разу він не витримав, підійшов і ми довго розмовляли. Після розмови з ним я подала на розлучення. Богдан вже був сам на той момент, також розлучився через почуття до мене. Дітей там нема.
Він прийшов, коли я вже жила з батьками, ми проговорили до ранку, а ввечері він знову приїхав з букетом. Вдень ми працювали, потім я вкладала сина і летіла до нього. Три години в машині, бо він див в іншій області, але це мене влаштовувало.
Через 3 місяці все змінилося, ми дізналися. що будемо батьками. Богдан сказав, що треба розписатися, скільки можна ховатися. І ми розписалися.
Весілля було скромним. У нас народилася донечка, я осіла з дітками вдома, живемо з моєю мамою.
Чи я щаслива? Не можу однозначно відповісти на це. Я йшла до цього багато років. Жаль втрачений час, що у сина інший батько.
Відчуваю вину перед першим чоловіком, він, до речі, дуже допомагає фінансово, а в мене є прочуття провини, що ми з Богданом створили сім’ю на руїнах минулих відносин.
Як гадаєте, чи маємо ми з чоловіком прост ожити і бути щасливими і за що себе не корити?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено
