Ми з чоловіком пів життя в цю хату душу вкладали, та коли син попросив нас перейти жити в літню кухню, ми погодилися. Скільки нам ще залишилось, а вони молоді нехай живуть, лиш би їм було добре і мир був у хаті. Я і припустити не могла, що через деякий час так сильно про це пожалію. Я нічого старшим дітям не розказувати, бо не хотіла між ними ворожнечі робити. Чоловік казав: “подорослішають вони, помудріють”. Та де там! А тепер, хоч вовком вий.

Ніколи і не думала, що на старості літ мене син з невісткою виженуть із власного будинку.

З чоловіком ми все життя будували наш будинок. Так життя склалось, що виховали ми три сина і дочку. Вихованням дітей не було коли особливо займатись, адже робота, будова, ще й господарство вдома, сильно багато вимагало часу. Тому щодо дітей то я завжди мала підтримку від своїх батьків.

Діти мої повиростали і свої юні роки вони проживали вже з нами в новій оселі. Згодом донечка наша вийшла заміж, пішла жити окремо.

А потім і сини мої один за одним створили свої сім’ї. Залишився жити зі мною наймолодший син Іван. Вивчився він на працівника поліції. А згодом і привів мені невістку.

Невістку звати Наталкою, вона відразу показала свій характер.

Не дивлячись на те, що прийшла вона жити в невістки. Вона від першого дня качала нам свої права. Та я не хотіла сильно втручатись, боялась щоб не зіпсувати сину життя.

Іноді просто мовчала, а іноді і просто йшла від конфлікту подалі, на город на грядки. Чоловік мене постійно заспокоював, говорив, вони молоді, трішки поживуть, підуть у них діти, помудріють, і змінять своє відношення до нас.

Іншим дітям я ніколи не жалілась на Івана, адже не хотіла між дітьми робити ворожнечі. Хотіла, щоб вони завжди любились між собою.

Згодом Іван з невісткою подарували нам внучат, спочатку внучечку Василинку, а через два роки і внука Юрчика. Ці діточки це наша потіха і радість з дідом на старості літ, а в нас внучат аж шестеро на сьогоднішній день.

Та коли внучата трохи попідростали і пішли у школу, то невістка почала в хаті розмову, що дітям потрібні свої окремі кімнати.

Ці розмови тривали цілий місяць, аж потім син підійшов до нас і почав просити нас з батьком, перейти жити до літньої кухні, обіцяв нам там зробити належні умови для проживання.

На що ми погодились. Чоловік сказав скільки нам ще залишилось, а вони молоді нехай живуть лиш би їм було добре і мир був у хаті.

Читайте також: Мій Петро пішов до жінки, яка на два роки старша за мене. Ольга ця вся в зморшках, а на голові сіно-солома. Я ж тільки те й робила, що стежила за своєю зовнішністю, бо кожна зморшка для мене була стресом. По розкладу у мене були масажі, косметологи, маски, епіляції. Я колишня модель, тому по-інакшому не вміла. Але, що чоловік, що діти, не підтримала таку мою любов до зовнішності. А потім мене ще й поперли з роботи

Так в тій літній кухні ми з дідом проживаємо вже більше трьох років. Не скажу, що нам там погано, та якийсь жаль на серці є.

Чому ми на старості літ стаємо непотрібні своїм дітям? Адже все життя своє дбали лиш про те, щоб їм жилося краще ніж нам.

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!