Ми з чоловіком програмісти, маємо трьох діток і зараз виїхали жити в Австрію. Мої ж батьки лишилися в Україні, живуть на Київщині у звільненому селі, просять постійно грошей.
Але я не надаватиму їм ні моральної, ні матеріальної підтримки і поясню причину.
Мої батьки завжди вважали за краще жити для себе. Я і моя сестра були відправлені до бабусі до села, а наші батьки жили в центрі столиці і нескінченно подорожували за кордон і казали, що їм ніколи було займатися бізнесом та дітьми.
Моїй сестрі було 14 років, а мені 12, коли бабуся переїхала до невеликого міста неподалік села. Ми очам не вірили, коли побачили величезні будівлі та велику кількість людей та машин! Батьків ми знали за фотографіями, і вперше приїхали поїздом відвідати їх у рік нашого переїзду.
Ця зустріч мені запам’яталася назавжди: мати назвала нас неотесаним селом і соромилася нас при своїх знайомих. Дорогий одяг, стільникові телефони та галасливі вечірки були для нас як кіно.
Я пам’ятаю, я почувала себе убогою. Ми не вписувалися в це життя і батьки нас більше не запрошували, вважаючи за краще зідзвонюватися з бабусею.
Минули роки, ми виросли. сестра виїхала в Іспанію і забула про тата й маму. Батьки ж переїхали з часом в новий особняк в село під Києвом, там і живуть зараз. Будинок їхній, правда, зараз потребує ремонту і все цінне забрали окупанти.
Я з батьками зідзвонююся, все одно ж хвилююся. У нас з чоловіком квартира двокімнатна на околиці столиці, там зарах живуть наші друзі з Маріуполя безкоштовно.
Ми з чоловіком і трьома дітьми поки що в Австрії, працюємо віддалено програмістами.
Батькам моїм по 65 років, і вони не працюють. Хочуть теж виїхати в Європу, збираються знімати котедж у Європі та доживати свою старість на гроші з продажу будинку, але його спочатку відремонтувати добряче треба.
Сестра взагалі вважає, що батьки не в собі, оскільки будинок продати добре вони не зможуть і їм не вистачить грошей навіть на найближчі 10 років з їхнього способу життя. Ну й ми обидві, щиро кажучи, розраховували вже не любов батьків, так хоч на спадщину в майбутньому, якої тепер скоріше за все не буде.
Мені не хочеться втручатися у рішення батьків, вони самі нехай вирішують, що робити зі своїми грошима та своїм майном.
Але справа в тому, що вони у мене останнім часом почали просити грошей на ремонт будинку, та я твердо відмовила. Нехай на мою допомогу та підтримку не розраховують – що сіють те й жнуть.
Чи все ж таки треба втручатися, щоб допомогти мамі й тату попри їхнє ставлення до нас з сестрою?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
