Коли мені було 5 років, через хворобу не стало моєї бабусі. Незадовго перед смертю вона переписала свою простору троячку на мене і мого батька – свого сина, 50/50, щоб позбавити нас від бюрократичної тяганини зі вступу в спадок. Дякую їй за це.
У цій квартирі, коли не стало бабусі ми жили втрьох – я, мама та тато. Зараз я виросла, одружилася, у мене малюк. Жити пішла до чоловіка в іпотечну однокімнатну квартиру, яку ми купили.
Але рік тому сталося горе – не стало мого батько. Я досі не можу звикнути до думки, що його немає. А моя мама вже через півроку привела до квартири, яка їй належить лише на чверть, іншого чоловіка.
Моєму обуренню не було меж. Вона працює, а він цілими днями лежить на татовому дивані і дивиться телевізор, лінивий загалом. Розмова з мамою про те, що це неправильно, призвела лише до непорозумінь. Ну, Бог їй суддя. Проблема та в іншому.
Ми з чоловіком важко тягнемо іпотеку, я в декреті і отримую мізерну допомогу. У мене у власності простора трикімнатна квартира на 3/4.
Мені дуже хотілося б її продати або здавати. Це була б неоціненна допомога нашому сімейному бюджету. Я запропонувала мамі обміняти квартиру на однокімнатну, щоб вона жила в ній, а грошима, що залишилися, я б погасила іпотеку. Але вона ніби мене не чує.
За її словами, їй тісно буде в одній кімнаті, адже вона має багато речей, великий гардероб, і несе подібні дурниці. Я знаю свою маму.
Це не її слова, а слова її нового залицяльника. Мені не шкода, хай живе з ким хоче. Але не в моїй квартирі.
До суду йти мені не хочеться, адже й так жодні стосунки зіпсуються остаточно, але й тягнути іпотеку стає дедалі важче. Як бути у такій ситуації, я не знаю. Це таки моя мати, яку я дуже люблю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
