Ми з дітьми, поки чоловік захищає Україну, переїхали до моїх свекрів в село на Полтавщину. Тут, дякувати Богу, спокійно. Але в їхній родині мені дуже тяжко, я поясню, чому. Люди свекри хороші, але є одне але. І як так далі жити, я не знаю.
Чоловік по телефону каже – потерпіть, комусь ще гірше.
Та вся справа в тому, що жити за їхніми правилами я збирається. А свекри вважають, що це з мого боку неповага до їхньої сім’ї.
Родина вони досить сучасна, мають гарний приватний будинок, але ще здавен у них чомусь заведено, що без батька, без старшого і головного в родині, за стіл ніхто не сідає і ложку до рук не бере. А я так не можу і тихцем малих годую, та й сама щось перехоплюю.
Я їм намагаюся довести, що це дикість, але свекруха мені одне торочить:
– Не бачу в наших традиціях нічого поганого, а лише плюси. Такі правила в родині виховують повагу до старших!
У них зі свекром троє дітей, всі вже, зрозуміло, дорослі. Юрій, мій чоловік – наймолодший, є ще дві старші сестри. І як вони бідні росли?
Будинок у батьків Юрка чималенький, площа дозволяє не тіснитися.
Свекруха, на скільки мені відомо, ніколи не працювала, виховувала дітей. А чоловік у неї власник землі, орендатор. Вирощує на своїх полях леваду, буряки, соняшник. Живуть вони в достатку, навіть зараз.
Так ось у них традиція: снідають, обідають, вечеряють тільки всі разом. Свекор Іван Степанович майже завжди приїжджає на обід додому, за рідкими тільки виключеннями буває таке, що в нього не виходить, і тоді ми всі його чекаємо до вечора – свекруха пильнує, аби ми на кухню ані ногою.
Але ну людоньки, мені такі правила, вибачте, не підходять! Скільки я їй казала, пояснювала, що дітям не можна по багато годин не їсти!
Та вона одне заладила: вимагає поважати їхній родинний уклад, що уперше таке чує, що дітям треба часто їсти, мовляв, мають бути інтервали між прийомами їжі навіть у діток.
Каже:
– Мої діти якось всі виросли за нашими правилами здоровими й міцними! Он син захисник який, та й дівчата можуть похвалитися прекрасним самопочуттям!
Мати Юрка вважає, що я могла б і перевчитися, змінити свої звички. Мовляв, я прийшла до них на все готове, працювати мене ніхто не змушує, тільки поважай наші сімейні традиції – от і все! Легко їй сказати.
Але я – мама їхніх онуків в декреті, тому й не працюю!
Ну тому я тихцем малих годую, та й про себе не забуваю. Нехай вже вибачають.
От свекор поки що мовчить, але я бачу, щиро кажучи, що й Івану Степановичу це не подобається, коли я крадькома приходжу на кухню, щось собі й малим беру в кімнату свою.
До слова, продукти я теж купую і на комунальні їм частину суми даю – Юрко мені гроші скидає.
Чіпляння свекрухи вже просто так втомили – не передати! Думала вже й на окреме житло з дітьми, але Юрко просить потерпіти. Та обстановочка, скажу я вам, накаляється.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
