Ми з чоловіком 10 років збирали на квартиру. Ми не хотіли виплачувати великі відсотки по іпотеці. Настав час вибирати квартиру, потрібна сума була накопичена. Поки ми придивлялися до варіантів, я чекала вже дитинку. Дитина була бажаною і потрібною.
Треба, напевно, розповісти трохи передісторії. Мій чоловік був маминим синочком, але за 10 років шлюбу, як я думала, я його перевиховала. Після 3 років шлюбу маминий вплив ослаб. Найголовнішим було не залишати їх наодинці. Інакше свекруха ніби зомбує чоловіка: зобов’язаний, повинен, тільки мама тебе любить, дружин може бути багато, а мама одна.
Очікування на дитинку, давалася дуже важко. В мої 34 лікарі питали: “А де ви, мамо, раніше були?»
Адже всім не поясниш, що ми вирішили народжувати тільки тоді, коли не будемо залежати від рідні або настрою орендодавця – це не про нас.
Останні 2 місяці я провела в лікарні на збереженні. Вже дуже дочка поспішала в нове життя. Поки я лежала в лікарні, чоловік знайшов для нас ідеальну квартиру. Мені був не особливо важливий ремонт, головним було місце розташування і планування. Чоловік скинув мені план квартири, і я відразу зрозуміла – ось те, що потрібно.
Я народила, ми з донькою приїхали вже в нашу нову квартиру. Все було добре поки не знадобилося прописати дочку. Адже для цього потрібен власник квартири. І це виявився не чоловік. Власником вважалася його мати.
За той час, поки я була в лікарні, вона встигла так його обробити, що куплену квартиру чоловік записав на неї. Я 10 років собі в усьому відмовляла просто даремно.
Спочатку свекруха відмовилася прописувати внучку в «собі» квартиру. Не хоче – ось всі аргументи. Начебто я не брала взагалі жодної участі в покупці. У підсумку, чоловік її ледве умовив прописати дочку.
Я була дуже ображена і зла на чоловіка. Ось уявіть, ви збирали гроші 10 років, і ви купуєте квартиру. Але вона оформлена нема на вас, а на маму чоловіка, ви там ніхто і звати вас ніяк.
Зате свекруха – благодійниця. І їй анітрохи не соромно розповідати всім, що це вона купила нам квартиру. А так як квартира була в її власності, вона приходила до нас коли хотіла.
Коли чоловік був удома, вона заходила. Коли його не було, я залишала ключ в замку всередині квартири. Вона приходила, намагалася відкрити двері, не виходило і вона йшла. Пару раз проклацала. Потім вона почала викликати слюсарів, вони викорчовувати двері.
Вона почала мучити чоловіка по-чорному. Якщо чоловік відмовляв їй у грошах, то летіли загрози вигнати нас з її квартири. На питання чоловіка, чи нічого вона не переплутала, свекруха відповідала: – А чим доведеш, що це ваша квартира?
Ми з чоловіком з горем навпіл накопичили на перший внесок і взяли іпотеку. Коли ми збирали речі, приперлася свекруха і почала на мене кричати. І тоді я не витримала і висловила їй все, що про неї думаю. У відповідь почула:
– От і добре, що ти з’їжджаєш з моєї квартири.
Зараз моїй доньці 17 років. Свекруха не бачила її з дитинства. У квартирі, що ми з чоловіком купили і чоловік мав дурість записати її на свекруху, живе її дочка з чоловіком по дарчим від свекрухи. І сестра брата ще дивується, чому я на все її прохання позичити гроші відмовляю.
Свекруха почала сильно хворіти. Її дочки всеодно, у тій своє життя. Чоловік зрідка їздить. Каже, мучиться мама, мене і внучку побачити хоче. Донька не хоче знати бабку, в курсі тієї історії з квартирою.
А я дуже злопам’ятна, щоб до неї їздити. Адже вона сама проміняла моє добре ставлення на нерухомість. Бог їй суддя.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
