Ми з мамою і дідусем були в гостях у моєї тітки, як сьогодні пам’ятаю, в неї був ювілей. Всі веселилися за столом, а тут хтось попросив мене заспівати. Я так запишалася собою, після “концерту” мені всі аплодували. Дідусь пригорнув до себе, і навіть сльозу пустив, адже це він навчив мене так гарно співати. Та мама по дорозі додому стала мене “повчати”: Для чого все це було? Мені так соромно! Я ледь під землю не провалилася.

Мені 46 років. Тата не стало давно, і мамі довелося мене ставити на ноги одній. Іноді допомагали дідусь із бабусею, які жили окремо. Коли відійшла у засвіти бабуся, дідусь переїхав до нас. Тільки завдяки йому я зараз така, яка я є. Мама мене виростила, але їй дякувати мені зовсім не хочеться. Не виходить забути, як вона до мене ставилася. Мама нічого поганого мені не робила, але вона часто мене “присаджувала”, особливо коли хтось був поруч.

Повертаємось увечері після танців, а дідусь починає хвалити те, як я танцювала. На це мама каже, що бути такого не може, адже Валя (я) сутулиться, а це танець не прикрашає.

Були у гостях. Мене попросили заспівати. Всім сподобалося, аплодували, хвалили. Дідусь мною пишається, адже сам співати навчив. Дорогою додому чекаю, коли ж мама похвалить. Але не варто було й мріяти. Вона заявила, що мені слід бути скромнішою у гостях. Навіщо співала? Не потрібно. Так поводитися в гостях не варто. З того часу я пісень не співала. Тільки в квартирі для дідуся.

Якось я повернулася додому із записом у щоденнику: “Розмовляла з Андрієм під час уроку?” Мама прочитала і сказала, що здасть мене в дитячий будинок. Дідусь заступився. Розпитав, що сталося. Сказала, що Андрій мені заважав, і я хотіла, щоби він помовчав. Тоді дідусь пояснив, що швидше за все я Андрію дуже сподобалася, і він намагається привернути мою увагу. З того часу я з Андрієм потоваришувала, він завжди мене захищав і носив мої речі.

Згодом я навчалася в університеті. Виступала у аматорському театрі. Наш колектив перемагав у кількох конкурсах. На фінальний концерт переможців дали запрошення для батьків, але моя мати не захотіла йти. Був лише дідусь. В інших учасників прийшли батьки та дітей своїх хвалили. Коли я принесла запис додому, то мама не захотіла навіть глянути. У мене у виставі була головна роль.

Концерт дуже сподобався глядачам і всі говорили про наш успіх. Надарували квітів. Прийшла додому щаслива та з квітами. Думала, що хоч тепер мама скаже мені щось хороше. Але мама просто почала розпитувати: “Звідки квіти? Признавайся! Попереджаю: “ощасливиш” мене онуком, додому не пущу!”

Познайомилася з хлопцем. Олег на п’ять років старший. Порядний. Прийшов до моєї мами свататися, а та його прогнала. На той час я ще мамі вірила. Ох і дивною була.

Вже нового обранця познайомила із мамою вже після того, як сходили до РАЦСу. Живемо окремо від мами. Телефоную їй іноді, але не приїжджаю в гості.

На жаль, дідуся вже немає з нами.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!