Ми з подругою Олесею сусідки. Живемо в одному селищі. У нас один будинок на дві родини. Половина – моєї родини, половина її. Входи, звичайно, різні. Ми з нею давно дружимо і заміж практично в один день виходили. Тільки мій чоловік мене покинув з сином, а Олесин так і живе з нею.
Богдан, моє життя…
Мені дуже важко було після розлучення. І сина ростити. і гроші заробляти самій довелося. Колишній чоловік зник і ніякої допомоги я від нього не отримую. Олеся з чоловіком Богданом завжди мені допомагали і з сином, і порадою, і грошима. Вони ставилися до мене. як до сестри. І в думках у мене не було думати про чужого чоловіка. Але, знаєте, життя в селищі важке і чоловіків хороших мало. В основному всі зловживають або вже одружені.
Якось Олеся батьків своїх відвідати зібралася. Вони далеко живуть, в іншому місті. У них зі здоров’ям не дуже. Зібрала вона дочку з бабусею побачитися і поїхала на 2 тижні.
Чоловік Олесі Богдан сам залишився і активно почав мені допомагати по дому і з сином. Всі дошки мені прибив, стелаж зробив, дах полагодив…
Вечорами нудно йому було, і ми частенько разом то повечеряємо, то просто поговоримо. Якось розговорилися про моє життя, про чоловіка мого згадали. Мені сумно стало дуже, я розплакалася. Богдан мене втішати почав, обняв. І я не змогла втриматися, він був таким теплим… Якось так само все вийшло, закрутилося.
До приїзду Олесі ми ночували разом. Коли повернулася подруга, ми їй нічого не сказали. Тепер так і живемо, з нею, як завжди, дружимо, а з ним зиркаємо одне на одного, але особливо не спілкуємося…
Все б нічого, та тільки я шалено закохалася в нього. Богдан – моє життя. Я просто щаслива, що він поруч, що бачу його щодня, хоч ми і не зустрічаємося більше.
Уже півроку минуло з того моменту, а я все ніяк забути його не можу. Думаю, про нього, згадую наші спільні хвилини. Як школярка, їй-богу. Совість гризе мене постійно, але думаю про нього, згадую наш час разом, а вдіяти нічого не можу. Саме в пам’яті все спливає. І начебто подругу люблю, і сім’ю їхню руйнувати не хочеться. А може, він до мене і не піде, там же дитина.
Ось вчора ми з ним перетнулися, Богдана з роботи раніше відпустили. Заходить до мене в хату і до себе пригортає. Я його питаю: «Підеш жити до мене?». А він мені каже: «Не можу, дружину люблю і тебе теж кохаю». Я йому на двері вказала… Як далі?
Чи то зізнатися Олесі і виїхати жити в інше місце, то чи жити і у свої хаті і мовчати? Але ж мені важко постійно його бачити. Або все ж спробувати забрати Богдана у подруги? Люблю його, не можу так більше.
Адже кохання і своє життя важливіше за чуже?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
