Ми з Сергієм починали все вдвох, з самого нуля. Я влаштувала коханого на роботу. Народила йому дитину.
Оскільки тепер я вже внутрішньо готова до того, що наш шлюб із чоловіком йде на дно, як «Титанік», мене вже нічого не стримує. Я можу говорити про все, що захочу, але для себе я залишуся нормальною людиною та чесною жінкою.
За наші 14 років шлюбу я Сергію жодного разу ніде не збрехала. На відміну від мого коханого.
Ми починали з самого нуля разом. Після університету мій майбутній чоловік довго не міг знайти себе через специфічну освіту. Ну і ще в нього характер такий, скажімо, не зовсім сміливий. Мене це не те щоб влаштовувало, але я трималася за Сергія, бо кохала.
Ми все ділили навпіл, і оплату за квартиру також. Я вже тоді знайшла собі місце на одній фірмі, тож кінці з кінцями звести могла, сама себе забезпечувала. Ну а мій кавалер бігав підробітками.
Так чи інакше, я допомогла Сергію з роботою. Поговорила з шефом, його взяли на випробувальний термін, а потім він сам почав справлятися і його залишили. Мені це подобалося, ми були разом і вдома, і на роботі. стали ближчими.
Потім справи нашої фірми пішли вгору, і Сергій з начальством навіть почав зближуватися без моєї допомоги. Весілля ми справили скромне, але мені подобалося, що ми могли його собі дозволити: із сукнею, гостями. А в цілому потрібно було заощаджувати.
Коли народилася Алінка, ми дуже раділи. мені довелося піти в декрет, потім на роботу я вже не змогла вийти, на жаль. І з цього часу ми повністю залежали від чоловіка.
Я знаю, що багато сімей живуть так само, але я ніколи цього не розуміла. Якщо у вас все добре, здорова дитина, за якою не потрібен нагляд – чому б не працювати вдвох, з’являється набагато більше можливостей. Та й який сенс сидіти у чотирьох стінах добровільно, не бачачи нікого й нічого?
Але в мене такої можливості не було.
Іноді до нас приходила свекруха. Щось допомогти по господарству, просто поговорити і таке інше. Ми не були з нею, як то кажуть, кращими подругами. Але я завжди дякувала їй за допомогу, адже вона нічим нам не була зобов’язана мені по суті. Внучку Наталя Іванівна любила завжди попри все.
Тож я впевнено можу назвати маму чоловіка рідною людиною навіть зараз, коли Сергій уже встиг показати свою справжню сутність.
Що я можу сказати про наш побут. Ми досі живемо в орендованій квартирі, але домовилися з господарями, які живуть за кордоном, що викуповуватимемо її частинами. Щось на зразок іпотеки, але без великого відсотка, і виганяти нас ніхто не буде. Умови добрі, тих людей ми знаємо вже давно.
Але нерухомість – дороге задоволення, і вона завжди потребує купу коштів. Тому я звикла до того, що в нас у житті все має бути в міру.
Я ніколи не жалілася на те, що ми всією родиною не ходимо до ресторанів. Не виїжджаємо до моря в теплі країни. Хоча ні, кілька разів було, за чотирнадцять років. Але подруги перестали приходити до мене, я не можу похвалитися новими сукнями, хоча завжди намагаюся тримати себе у формі.
А Сергій уже давно мріє про автомобіль, але реальність така, що поки що про це думати дуже рано. Хоча я навіть не знаю, може й ні. Не я ж маю гроші в сім’ї.
До речі, про гроші. Розповім, що трапилося у нас 2 тижні тому. Я хотіла зробити невелике прибирання і нарешті викинути деякі старі речі. Ми нещодавно вирішили віддати невелику радянську шафу в добрі руки і таким чином розширити простір у будинку.
Одягу у нас нагромадилося достатньо. То чому б його не перебрати і те, що вже зносилося чи стало малим, не винести на смітник? Такі речі, які навіть для секонд-хенду не підійдуть?
Словом, рилася я, рилася і знайшла стару картату сорочку чоловіка, в якій він ходив ще в молодості. Вона і тоді була на нього коротка, а з віком він стрункішим не став. Тому я й не стала надто уважно її розглядати. В останній момент просто пройшлася рукою по кишені і помітила якесь ущільнення. Відкрила та ахнула.
Там виявилася пачка валюти, любовно перетягнута резинкою. Як я вже сказала, грошима завжди керував Сергій. Але де саме вони є, мені було добре відомо. І це точно не був наш сімейний бюджет.
Подумала я трохи та поклала гроші назад. Звалила сорочку в купу до інших старих речей і стала чекати чоловіка. Коли він прийшов, сказала, що ще не встигла винести одяг на смітник, але зараз ось збираюся. Ви б бачили, як він побілів. Але виду не подав і під дуже вигаданими приводами, не роззуваючись, почав ритися в строкатій купі ганчір’я.
Я навмисне вийшла на кухню, щоб він зміг забрати те, що з такою пристрастю шукав. Але для мене було важливим те, що він це робив, не кажучи мені нічого. А потім із задоволеним обличчям запропонував сам сходити і все винести особисто. Я без проблем погодилася.
Тільки тепер, коли я знаю про його секрет у кілька тисяч доларів, я все частіше ловлю себе на думці, що він останнім часом дуже часто сидів у телефоні і з кимось спілкувався. Звісно, казав, що це клієнти, робочі моменти, знайомі.
Але чому тоді він не відповідає на повідомлення, коли я поряд?! Просто ігнорує свій телефон. Хто це може бути, якщо не людина, про яку мені знати не належить?
Ні, я розумію. Дружина сидить удома з дитиною, а ти, такий утомлений, тільки й робиш, що працюєш цілий день і заробляєш на всю родину. Певне, захотілося нових відчуттів? Що ж, давай.
Але ти візьми, наберися хоробрості і про все розкажи дружині та своїй дочці, яка потребує дорогих ліків та особливого догляду. Розкажи, що ці гроші потрібніші на якусь довгоногу, а не їй. Алінка добра, вона потерпить!
Сьогодні чи завтра я планую повністю розібратися в цьому всьому. Хай буде боляче, хай сусіди слухають крики. Але навіщо потрібні ці гроші, з ким Сергій спілкується телефоном і де він іноді пропадає після роботи – все це я маю дізнатися, і крапка.
Хоча через мою жіночу інтуїцію мені вже все, по суті, відомо. Потрібно лише переконатися на 100% і дізнатися деталі.
А що далі? Та мені начхати. Але жити з ошуканцем я не хочу. Ми з дочкою прорвемося і без нього. Головне – жити без брехні та лицемірства, без людини, якій я не можу більше вірити.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
