– Ми з сестрою виросли в сім’ї з певними традиціями, – розповідає двадцятисемирічна Поліна. – Головою сім’ї у нас завжди була мама. Всі рішення: куди їхати у відпустку, що дарувати бабусі на ювілей, де вчити дітей, коли робити в квартирі ремонт – приймала вона…
Ні, по про людське око мати, звичайно, завжди радилася з батьком. Але він у всьому з нею погоджувався: «Як вважаєш за потрібне, так і зробимо»…
Батьки працювали на держпідприємстві і всю зарплату до копієчки батько приносив матері і клав на стіл. А вже потім вона видавала йому кожен день суму – на проїзд, на обід в їдальні.
І з роками нічого не змінилося. Батько отримує тепер уже пенсію, але точно так само п’ятого числа приносить її і кладе на стіл. Всі гроші – в руках у мами.
Обидва вважають, що в родині має бути так і тільки так.
Тому що всі старі друзі батьків, такі ж поважні сімейні пари, що складаються в шлюбах не один десяток років, живуть приблизно за такими ж законами. Зарплати, пенсії, гроші за підробітку чоловіки тут же здають дружинам, які і планують бюджет.
При цьому чоловіки ще й задоволені – здав гроші і голова не болить. Дружини з двох пенсій примудряються вести господарство, оплачувати комуналку, організовувати свята та ще й онукам-дітям підкидати на підтримку штанів. У них це чудово виходить, витрачати гроші – ось і нехай рулять.
І в родині у Марини, старшої сестри Поліни, десять років тому начебто було так само: обоє складали принесену зарплату в шкатулку в комоді, а потім брали за потребою на життя. Роблячи великі покупки, радилися, разом збирали на відпустку і поїздки, купували подарунки батькам і всіх все влаштовувало.
А потім підприємство, на якому працював Маринин чоловік, стало перераховувати зарплату на картки. Приблизно в цей же час Марина пішла в декрет і взаєморозуміння в грошових питаннях якось само по собі скінчилося.
Знімати з картки всю зарплату, щоб покласти в скриньку, чоловік не бачив причин – в банку-то безпечніше. Час від часу він знімав якусь суму і видавав дружині на господарство, невдоволено скривившись – куди поділися попередні гроші? Адже тільки що давав!
– Маринці доводилося просити – на себе, на дитину, на колготки, на зубну пасту, – розповідає Поліна. – А потім ще потрібно було відзвітувати про витраченої сумі і вислухати докори – то-то можна було купити дешевше, а це і зовсім не купувати…
Щоб поменше принижуватися, Марина почала підробляти. І через якийсь час раптом усвідомила, що господарство, будинок і дитина – цілком на її плечах. Зарплату чоловіка більше ніхто не бачив – Марина перестала просити, а він – пропонувати …
У три роки дитини Марина з чоловіком розлучилися.
Ні, не сказати, що з-за грошей виключно, на той час накопичилося вже проблем.
Але і не в останню чергу – через гроші теж. Через цю кривої ситуації. Тому сестра не раз говорила Поліні, що роздільний бюджет – це нехай до розлучення. Жити треба так, як все життя прожили батьки, не розділяючи на твоє і моє. Сімейний бюджет повинен бути загальним.
Поліна вже півтора року живе з молодою людиною, навесні планують подавати заяву і до літа реєструвати шлюб.
Ну і так якось історично склалося, що бюджет-то у них теж роздільний. Коли тільки починали жити, домовилися скидатися з зарплат на господарство, віддаючи певну суму на загальні потреби – житло, харчування, речі загального користування.
Тоді це здавалося логічним – знали один одного всього нічого, було незрозуміло, до чого призведуть ці відносини, і сідати на шию до чоловіка Поліна не хотіла і сама. Та й він не горів бажанням випатрати перед нею гаманець – з якого дива. Спільні витрати – так, навпіл.
За роки спільного життя хлопець звик до хорошого і міняти щось, брати на свої плечі утримання сім’ї, йому і в голову не приходить.
І Поліні якось незручно завести цю розмову. Неначе вона через гроші заміж за нього виходить чи що? Щоб після весілля хтось утримував її? По-перше, це не так, а по-друге, розмови про гроші цілком можуть відштовхнути молодої людини. Поліна йому, по ідеї, ще ніхто, а тут вже такі запити. Якось нахабно занадто.
– Але ж ситуація вже зараз дивна, – розводить руками Поліна. – Сума, яку вони вкладають на господарство – це дві третини моєї зарплати і дуже невелика частина щодо зарплати нареченого. Тому я вічно на підсосі і багато чого не може собі дозволити. У той час, як майбутній чоловік запросто міняє гаджети, купує собі гарний одяг і так далі. Хіба так має бути в сім’ї?
Більш того, ситуація нагадує ситуацію в родині сестри Марини перед розлученням. Чоловік її так само одягався в бутиках і обідав в кафе, а Маринка ходила в старих драних чоботях і викроювала гроші дитині на яблучко і нову іграшку.
Як бути Поліні?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!