fbpx

Ми жили з чоловіком звичайним життям, зірок з неба не хапали. Недавно виплатили кредит за квартиру, взяли машину. Три роки тому народилася менша донечка, синові 12 років. І тут з’являється Андрій, моє перше кохання, з Дубаю. Говорить: “Нам треба бути разом, ти ж моя доля!” Я ризикнула, сина чоловікові залишила

Ми жили з чоловіком звичайним життям, зірок з неба не хапали. Недавно виплатили кредит за квартиру, взяли машину. Три роки тому народилася менша донечка, синові 12 років. І тут з’являється Андрій, моє перше кохання, з Дубаю. Говорить: “Нам треба бути разом, ти ж моя доля!” Я ризикнула, сина чоловікові залишила…

Життя такі нам сюрпризи іноді готує, мамо рідна!

З Андрієм у нас у студентські роки було шалене кохання. Ми були Всесвітом одне одного, більше ніхто нам не був потрібен.

А на два останні роки батьки відправили Андрія навчатися за кордон. У моїх таких грошей не було, я залишилися чекати.

Але ми виявилися занадто молодими для випробування відстанню і часом.

У мене тут з’явився Сашко, а наступного літа, коли прилетів на канікули, Андрій мені також розповів, що там кілька місяців зустрічався з дівчиною.

Ми разом поплакали і вирішили відпустити назавжди наше юнацьке кохання і мрії про наше спільне світле майбутнє…

Він поїхав. А я через чотири роки вийшла заміж за Сашка. Мого люблячого, надійного, спокійного Олександра.

Жили звичайним життям. Спочатку знімали квартири, а потім взяли свою. Батьки, і Сашкові і мої, допомогли нам з першим внеском, а далі ми вже справилися самі.

Зірок ми з Сашком з неба не хапали, але загалом все було добре. Я провідний спеціаліст у приватній будівельній компанії, у Олександра теж нормальна робота. Два рази навіть у Туреччину на відпочинок злітали за ці роки разом.

Не скажу, що мені чогось не вистачало. Але… отих крилатих почуттів, які у мене колись були з Андрієм, я з Сашком ніколи не переживала. Та, мабуть, це й нормально. Перше кохання буває лише раз в житті і воно не повторюється…

Хіба що… повертається, як оце сталося у мене.

Три роки тому у нас з Сашком народилася менша донечка, синові Роману 12 років. І тут, наче грім серед літнього ясного неба, з’являється Андрій, моє перше кохання. Прилетів з Дубаю і одразу мене знайшов.

Говорить: “Нам треба бути разом, ти ж моя доля!”

Мій світ з його появою перевернувся. Як же я його досі кохаю!.. Андрій не одружувався, не відчував ні до кого з жінок такого, щоб захотілося дівчину назвати дружиною, народити з нею дітей. Він весь час пам’ятав мене.

А я – його…

І я ризикнула, попри те, що ніхто з рідних, знайомих мене не підтримав і не зрозумів.

Розлучення було болісним, але такі події майже ніколи не проходять легко. Але ми з Сашком змогли зостатися у нормальних стосунках. Сина старшого, Ромчика, я чоловікові залишила: таким було наше спільне рішення з урахуванням бажання хлопчика.

В Україні Ромко часто бачиться з моїми батьками, родиною моєї сестри, своїми двоюрідними братиками, і це мене радує. Кілька разів він був у нас в Дубаї, Сашко не проти, коли я беру Ромку до нас.

Ми з Андрієм живемо вже два роки в Дубаї, він працює тут у дуже солідній компанії. Я поки що дома, вчу англійську посилено з донечкою.

Ми щасливі. Кожного ранку я прокидаюся поруч з тим чоловіком, біля якого моє місце. Мріємо згодом про спільну дитинку.

Так, я зруйнувала свою першу родину, зрадила Сашка, залишила сина, рідко бачуся тепер з рідними. Але я їх не обманювала, а чесно все розповіла і гідно пішла.

У мене зі старшим сином чудові стосунки, ми друзі, і я знаю, що з татом йому добре, Олександр – прекрасний батько. І я сподіваюся, він також ще зустріне жінку, з якою буде по-справжньому щасливим.

А моє щастя – з Андрієм, з чоловіком, поруч з яким сяють мої очі і душа.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page