Ми живемо разом зі свекрухою в двокімнатній квартирі у столиці, у нас двоє дітей. На окреме житло грошей немає: я в декреті, чоловік мало заробляє. Та мама його і не відпустить. Вони ніколи не звертаються до лікарів, все вона лікує собі і йому якимись замовляннями. Я трималася відсторонено, поки це не торкнулося дітей. Недавно приходжу я з магазину і застаю картину: малий на ліжку, а біля нього сидить свекруха і щось мурмотить, а на животик йому грілку поклала!
Коли я виходила заміж, я не зрозуміла одразу, що у Валерія з мамою такий міцний і якийсь дивний зв’язок.
Ми одразу стали жити з нею разом в двокімнатній квартирі у столиці. На окреме житло грошей немає: я сама з села, зараз в декреті, чоловік мало заробляє.
У нас двоє дітей, донечці 8 років, а синочку 2 роки.
Не сказати, що свекруха допомагає з дітьми, бо вона ще на роботі, а на вихідних у неї завжди якісь свої справи. Але мені її допомога не дуже й треба, я справляюся, як говорять – аби не заважали.
А живемо ми з нею не тільки тому, що не потягнемо знімати квартиру. З часом я дещо помітила, а саме – якийсь дуже міцний, навіть дивний зв’язок Валери з матір’ю. Це я собі й зараз пояснюю тим, що вона ростила його сама.
Але я зрозуміла, що на окрему квартиру мама його і не відпустить, і він не переїде від неї, скоріше навіть відмовиться від нас… Це прикро і сумно, але я, зрозумівши це, прийняла ситуацію і змирилася, бо родина – важливіше, я хочу, щоб у моїх діток був рідний тато.
Але є ще одне «але», і воно найбільше, і з цим я вже миритися не можу!
Справа в тому, що ні свекруха, ні чоловік ніколи не звертаються до лікарів. Кажуть, що це в них з покоління в покоління в родині так, і всі живуть довго і щасливо. Ну ок, подумала я, і знову прийняла, як є.
Щоб не сталося, якісь там неприємності зі здоров’ям – все вона лікує собі і Валері якимись замовляннями, може трави там якісь заварити. Ну та й ладно, якщо їм допомагає, нехай собі. Тим більше, зі здоров’ям у них генетично все більш менш добре, то хай собі лікуються, як хочуть.
Так от, трималася я від усього відсторонено, поки це не торкнулося дітей.
Сама зверталася, коли мені дуже треба було, до спеціалістів, поки вона на роботі, і не афішувала цього. Так само і зі старшою донькою – не так вже часто нам лікарі були треба, хіба що для щеплень.
Але ось малий у мене часто шморгає, імунітет у нього поки що слабенький, і на животик іноді жаліється. І ось приходжу я з магазину і застаю картину: малий на ліжку, а біля нього сидить свекруха і щось мурмотить, а на животик йому грілку поклала!
Я не витримала, і сказала що б вона з такими своїми ритуалами до дітей не лізла, що я проти таких методів що, як буде потрібно, звернуся до лікарів і спеціалістів. На що вона мені відповіла, що не дозволяє онуків показувати тим шарлатанам і все в цьому дусі.
Одним словом, ми дуже посварилися. Чоловік ввечері підтримав маму, сказав, що вона краще на таких речах знається. Навіть ночував з нею у вітальні, а не з нами у спальні.
Донечка мені розповіла ввечері, що бабуся й над нею багато разів щось мурмотіла, її примушувала повторювати якісь слова, а мені просила про це не говорити!
На ранок я і про це висловила все, що думаю, свекрусі.
Відтоді атмосфера в квартирі стала дуже напруженою, з чоловіком ми стали наче чужі, вони обоє почали дратуватися з кожної дрібниці на дітей, сварити їх.
Я не витримала і місяць тому поїхала з дітьми до мами в село. Зібрала лише найнеобхідніше, попросила чоловіка знайомої відвезти нас.
Місяць ми живемо у мами. Тут величенький будинок, можна зробити ремонт і жити всім разом. Я б саме так хотіла, бо не хочу більше ні дня жити з його мамою під одним дахом. У райцентрі поруч можна нам обом знайти роботу.
Можна було б – якби бажання двох… Але хочу цього лише я. І діти про тата питають. А йому і з мамою добре, як з усього видно…
Не приїхав за цей час жодного разу. Подзвонив лише кілька разів і в агресивній формі наказує повернутися, а в іншому разі, за його словами, лише розлучення, бо сюди він не приїде, мама без його допомоги і підтримки не зможе, а нормальна жінка має бути біля чоловіка, де він скаже…
Ну не знаю, як там нормальна дружина, але я туди не повернуся. Тут у мене мама, сестри з родинами в нашому ж селі, я тут оточена підтримкою і здоровою дружньою атмосферою. А там свекруха зі своїми закляттями і наказами… До слова, вона принципово не ходить до храму, говорить, що церква – розсадник обману… Ну як так? А я дуже люблю богослужіння, і нарешті тут, в селі, можу їх відвідувати, долучати діток, причащатися.
Мама мені говорить, що найкраще – це розлучення, і я розумом це знаю, але душею і серцем хочу, щоб Валера все ж покинув маму, обрав нас… Напевне, цього не станеться, і, можливо, я колись буду щасливою з однокласником Володею, який мене з дитинства кохає і недавно розлучився з дружиною, теж повернувся до батьків в наше село і починає приділяти мені увагу. Він так зрадів коли мене з дітьми побачив, ми вже кілька разів зустрічалися, розмовляли.
Та поки я ще чекаю свого Валерку, і сподіваюся, сподіваюся…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!