Ми живемо в одному під’їзді. Свекруха на 6 поверсі, ми з чоловіком і донькою на третьому. Причому на близькому сусідстві наполягав чоловік, я тоді погодилася. Якби я знала, на що підписалася…
Ми з чоловіком і дочкою іноді можемо на вихідні поїхати на дачу, наприклад, або на природу з наметами, а у свекрухи ключі від нашої квартири, з метою «стежити за квіточками, щоб не зів’яли».
Так ось тільки ми вийдемо з під’їзду, таке відчуття, що вона тут же бігом в нашу квартиру і давай наводити «порядок»!
Причому незрозуміло чим вона керується при цьому. Наші особисті речі сортуються в якійсь дивній послідовності… постільну білизну може укладатися в ящик з чоловіковими носками, частина викладається на підлогу і зверху кріпиться записка «на викид», частина виявляється в пральній машинці, приготована для прання, хоча у мене в шафі просто апріорі не може бути непраних речей!
Кухонний посуд перекладається вся на свій лад, мені потім тиждень треба все з місця на місце перекладати, щоб привести все в звичний мені порядок.
Дитячі іграшки витягуються з коробки і теж проходять жорсткий відбір: якимось щастить менше і вони викидаються в смітник, як «старі і пилові». Думка дитини тут не враховується, все робиться на свій власний розсуд.
Всі мої кімнатні рослини нещадно заливаються, а тропічні рослини обрізаються, під виглядом «обрізки висохлих листочків»…
Косметика моя, мабуть, теж їй до смаку – користується моїми парфумами, кремами, манікюрними речами. Я вже завагалася, кожен раз мені доводиться купувати косметику на двох!
Скільки разів я її по-доброму просила – ну не лазьте ви в нашу кімнату, «квіточки полили, квартирку провітрили і на тому спасибі!». Так ні, все як об стінку горох.
Коли починаю пояснювати чоловікові, у нас це перетворюється у сварки з обов’язковим фіналом: «Дорога, я все розумію, але ти зрозумій і її, мама у нас одна, вона вже немолода, у неї проблеми зі здоров’ям, її не можна засмучувати… потерпи». Він у мене гуморист, купив мені ось таку милу футболочку. Ношу, не допомагає)).
Терплю, а що мені з нею робити? По-доброму вже мільйон разів їй пояснювала, кричати на неї – мені виховання не дозволяє, я вже переживаю, щоб не зробити чого в стані афекту.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
