fbpx
життєві історії
Ми зустрічались дуже часто, поки я не зрозуміла, що ношу під серцем дитя. У 55 років! Людоньки, як мені соромно, та Матвій був найщасливіший в світі. Діти звичайно ж добре, але як буде себе відчувати мій, ще досить молодий Матвій, з маленькою дитиною і зі мною, я не знаю

Все життя я займалася улюбленим чоловіком і двома дочками.

Скажу відразу – в шлюбі я пробула 30 років . Але як наслідок виявилося сімейного щастя я не отримала і любові також. Антон ніколи не зізнавався мені в коханні, а у вірності тим більше.

Свекруха вічно заважала нашому щастю і в усьому потурала синові. Ближче до п’ятдесяти років в хід пішли і руки. За що не зрозуміло.

Антон став гуляти, і треба зауважити, що цього навіть не соромився. Бiс в нього вселився, чи що, не зрозуміло.

Через рік чисто випадково, я зустріла свого чоловіка в парку з моєю подругою. Моє серце ніби зупинилося. Що витворяв Антон, потрібно було бачити…

На мою адресу відправлялися самі найгірші слова, а подруга реготала, як хвора. Я пішла і всю ніч проревіла в подушку.

Час минав, і одного разу на своїй роботі я зустріла його. Молодшого на 25 років за мене Матвія. Не знаю, де були мої очі і розум, краще не питайте.

Повинна сказати – роман закрутився так, що я навіть і подумати не могла, що таке може бути.

Я розлучилася, і це вартувало того. Мої любовні зустрічі тривали нескінченно, поки я не зрозуміла, що ношу під серцем дитя.

У 55 років! Боже як мені соромно, але Матвій був найщасливіший в світі.

Діти звичайно ж добре, але як буде себе відчувати мій, ще досить молодий Матвій з маленькою дитиною і зі мною, я не знаю.

Чи винна я в тому, що дозволила дати слабину і відпустити себе. З іншого боку, кожна жінка заслуговує щастя і любові.

І тут в самий невідповідний момент, до мене додому прийшла мама Матвія. Що я тільки не вислухала. Сама розумію те, що вік і все таке, а вдіяти нічого не можу.

Коли мені було зроблено офіційну пропозицію, тоді і з’явився колишній чоловік. Він слізно на колінах просив вибачення, хотів, щоб я повернулася додому. Але я гордо відмовила і вигнала його, мало не стусанами і зачинила за ним двері.

Скоро до РАЦСу, та й живіт росте. Хочу запитати поради, чи правильно я поступаю?

Заплуталася так, що постійні думки просто зводять не дають нормально жити. Хочу хоча б тут перед вами відкритися.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – tsn

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook