У той день минулого літа я йшла у магазин, як мені стало не добре. Я не молода, вже 67 років як-не-як. Того дня у мене гостювали син із дружиною. Якби вони не схаменулися, не знаю, що б зі мною було. Вони посадили мене в машину та відвезли до міської поліклініки. Невістка всіх знайомих спеціалістів на вуха поставила, ще коли ми були в дорозі. Там мене оглянули і призначили лікування.
У невістки Олі родичі – медики, тож мені пощастило. Вони й порадили хороше місце, де мене обстежили дуже якісно. До моменту одужання все було як у казці: окрема кімната, приємний персонал та смачна їжа. Випадок був серйозний, але все обійшлося. Мій Максим з Олею все оплатили, забезпечили мені догляд після виписки.
Коли я повернулася додому, то помітила, що невітка порядок навела у мене в квартирі, щоб я повернулася до чистого житла і почувалася добре. Купили все необхідне, а холодильник заповнили доверху їжею. У той нелегкий для мене період діти просто мене врятували. Кому, як не їм подбати про слабку стареньку?
Коли мені остаточно полегшало, Оля вирішила серйозно обговорити одне актуальне питання. Каже: “Валентино Несторівно, оформіть заповіт на свого сина”.
Мені стало не по собі, бо маю ще рідну доньку Оленку. Тим часом невістка продовжила: “Ми, звісно, бажаємо Вам дожити до ста років, але самі розумієте. Здоров’я з роками краще не стає. Без зв’язків та грошей літній людині буде складно про себе подбати. Якщо Ви оформите заповіт на Максима, ми обов’язково забезпечимо Вам найкращих фахівців і за Вами доглядатимемо, як належить”.
Монолог Олі навів мене на роздуми. Мене вперше підштовхували до вибору, про який я навіть не замислювалася, а як виявилося, вже настав час. У мене двоє дітей: Максим та Оленка. Син з невісткою не бідують, вони мають квартиру, але не мають дітей. Коли Максим побрався з олею, та заявила, що дітей у них не буде. А оскільки їй уже цього року виповниться 40, швидше за все, ця тема вже закрита.
Оленка живе набагато скромніше, до того ж, має двох маленьких дітей. Вони з чоловіком ледве зводять кінці з кінцями, нещодавно взяли кредит, не просто їм. Я бачу, як їм нелегко, намагаюся передавати консервацію, а іноді непомітно кладу гроші до кишені доньки.
Оля ж ніяк не вгамується, каже, що Оленка жодного разу не відвідала мене, а вони, мовляв, весь час біля мене були. Та Оленка в декреті, що ж вона, залишить двох дітей? Та й до палати з ними не пускають. Зате дочка дзвонила мені щодня, питала, як я почуваюся.
Але Ольга наполягла, сказала, що належить заповіт оформляти на того, хто піклується про батьків. Або, каже, доглядатимуть мене наполовину, а решту Оленка нехай робить. Ми пішли до нотаріуса, і я вказала в заповіті, що синові дістанеться моя двокімнатна квартира. Тільки Максим мене засмутив, сидів і в одну точку уткнувся, доки невістка про заповіт міркувала. Після того походу мене не залишала думка про те, що я вчинила неправильно.
А що, якби син захотів велосипед, а я купила йому половину, а іншу сказала б просити батька придбати? Не правильно це все. Через тиждень я сама вирушила до нотаріуса та переоформила заповіт. Там вказала, що квартиру успадкує Оленка з дітьми, їй квартира потрібніша. А дачу свою невелику віддам Максиму з дружиною. Дача не дорого коштує, може, за символічну суму й продадуть, вони люди багаті.
Про зміни у заповіті я нікому не сказала, це буде сюрприз. Хочу спокійно старість прожити без цих розглядів і суперечок. Кожному дістанеться те, що заслужив. Тільки от про максим весь час думаю, невже я так неправильно сина виховала чи справа в невістці Олі і її меркантильності?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
