Минулого місяця, в березні, я попросила дочок допомогти з оплатою комуналки, наступного дня вони прийшли до мене додому, але зовсім не для того, щоб дати грошей. Розповім спочатку.

Я завжди дуже пишалася своєю родиною. Своїх дочок виховувала у любові й турботі. Чоловік був мені вірним другом та підтримкою. А завдяки нашій з чоловіком працьовитості, у нас все було і дівчата ні в чому не потребували.

Але час минав. Все змінювалося. Я залишилася без чоловіка, а дочки виросли та роз’їхалися. Одна з них створила власну сім’ю і тепер сама є матір’ю двійнят. А друга донька вийшла заміж, але з онуками поки що не поспішає. Час від часу донечки відвідували мене у моїй трикімнатній квартирі і обговорювали останні новини.

Останні місяці для мене видалися непростими. Ціни на комунальні послуги зростають, а пенсії вже не вистачало. До того ж, доводилося витрачатися і на продукти. Зрозумівши остаточно, що сама я не впораюся, я вперше зателефонувала дочкам з проханням про фінансову допомогу.

На превеликий мій подив, обидві доньки заявили, що не зможуть допомогти. Мовляв, у самих погано з грошима. Тож мені доведеться самій якось викручуватися. Я не чекала такої відповіді, та ще й від двох доньок одразу.

Я вже думала позичити грошей у сусідки, коли та повернеться від свого сина за кілька днів. Але наступного дня до мене прийшли гості.

Дочки приїхали до неї, щоб обговорити моє фінансове становище. Вони знову розпитали мене про мої проблеми і негайно висунули пропозицію:

– Мамусю, як тобі така ідея: ти продаси свою трикімнатну і купиш одну? На отримані гроші ще довго зможеш оплачувати собі комуналку!

Я не могла повірити своїм вухам.

– Та ви що?! Я ж стільки сил у цю квартиру вклала, – я все більше дивувалася своїм дочкам. – Тут ми з вашим батьком майже все життя прожили. Тут ви зросли.

– Ну, сама подумай. Навіщо тобі стільки кімнат? За опалення ти платиш більше, ніж тобі потрібно. А так би жила собі в однокімнатній квартирці. Рахунки одразу стануть меншими. Та й у такій затишній буде.

– Навіть не обговорюється, – заперечила я. – Я одного разу в житті попросила вас про допомогу, а натомість ви пропонуєте мені позбутися улюбленого будинку.

Дочки поїхали, а я заплакала. Було дуже гірко усвідомлювати, що ніхто з моїх дітей не спроможний навіть позичити мені хоч трохи грошей. Але найгірше було те, що проблема так і залишається невирішеною. Навіть якщо сусідка дасть мені грошей розрахуватись за комунальні, це не допоможе вирішити нестачу грошей.

Я задумалася, що варто почати здавати одну кімнату. Так, мені доведеться потіснитися і звикати до нової людини. Але що лишається, якщо ставлення дітей до старших не залишає вибору? Та й як мені тепер поводитися з дочками? Як вони поставляться до такого мого кроку – віддати в оренду 1-2 кімнати?

Чи правильно я взагалі образилася на дітей? Що ще можна ще зробити у моїй ситуації?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.