Минулого року, коли все це почалося, я остаточно вирішила виїхати з нашого села на Чернігівщині в місто, обрала столицю. Я не могла залишити  кращу подругу Таню, покликала її до себе.

Квартиру мені купили батьки, двокімнатну, в новобудові. Я без зайвих зволікань вирішила до переїхати. Тато й мама залишилися в селі, а на мене чекало чудове житло з двома кімнатами і свіженьким ремонтом. Нічого такого, але для дівчини моїх років, що переїхала з села, це був справжній рай.

Нарешті відкривалися нові перспективи. Життя у місті це, перш за все, вибір місця роботи. А ще інфраструктура, місця відпочинку, нові знайомства. Як мені цього всього хотілося1

Через місяць життя на самоті я вирішила, що мені було б добре мати сусідку. Вибір, звичайно ж, припав на мою найкращу подругу Таню. Вона теж сільська, але дуже скромна навіть за міськими мірками. Сама низенька, в окулярах. Постійно дивиться собі під ноги і не любить, коли довкола багато народу.

Проте ми дружимо багато років, і Таню я знаю з самого дитинства.

Ми швидко домовилися, що вона житиме в меншій кімнаті, адже й речей у неї з собою дуже мало. Спочатку я не братиму в неї грошей за проживання, а там, як розкрутимося, будемо дивитися по ситуації. Ми ж дівчата працьовиті, миттю обійдемо місцевих панянок, звісно ж!

Я досить швидко влаштувалася офіціанткою у кафе неподалік. Пощастило, що місце виявилося прохідним, а клієнти не скупилася на чайові.

Після кількох місяців роботи я подумала, що, мабуть, зможу навіть почати відкладати на якийсь автомобіль чи ще щось. Хоча в мене й прав ніколи не було. Просто незвично було тримати стільки грошей у руках, хотілося їх кудись витратити з розумом.

Звала я до себе і Таню. Але вона через свій «пунктик» щодо великої кількості людей в одному місці геть-чисто відмовилася приходити працювати до нас у заклад. З іншого боку, часу моя подруга також не втрачала.

Вона багато їздила співбесідами, шукала те, що було їй ближче. На жаль, навіть поїздки містом коштували грошей, і скоро вони у Тані закінчилися. Тоді я вже вирішила дати їй певну суму в борг, до кращих часів.

І так я дізналася, що не переношу жіночий характер. Хоча я сама дівчина. Але ж я якось виросла незалежною людиною, чи це справа у вихованні? Як би там не було, Таня почала мене трохи втомлювати.

Зрештою, вона влаштувалася на роботу, яка її влаштовувала. Адміністратором, салон краси. По суті, її робота полягала в тому, щоб зустрічати гостей, посміхатися та закривати двері салону на ключ. Оплачувалася така праця відповідно.

Будь-який майстер отримував у рази більше грошей, роблячи брівки, вії, нігтики. При цьому Таня перебувала на робочому місці найдовше.

Я казала їй, щоб вона пройшла курси і сама стала майстринею. Це ж перспективна професія. Але вона відмовлялася, адже, мовляв, в неї руки не з того місця, та й собі вона наносить косметику дуже рідко.

Зате у нас вдома моя подруга поводилася так, ніби відорала дві зміни в полі: просто лежала на дивані і витріщалася в телефон. Жодної допомоги вдома мені від неї не було. Я прибирала всю квартиру, крім її кімнати, і повірте, різницю було видно з перших секунд.

Нещодавно я завела серйозні стосунки з одним хлопчиком, йо звуть Артем, дуже хороший. Він із міста, живе сам, але винаймає квартиру. Оскільки я часто залишалася в нього на кілька днів, Таня відійшла для мене на другий план. Але кілька днів тому я зрозуміла, що наша дружба, на мій жаль, руйнується і тріщить по швах.

Мені вже стає не по собі від її скиглів та лінощів. А достукатися до неї по-дружньому я не можу. Вона мене просто не слухає.

Недавно я подумала, що рано чи пізно ми з Артемом захочемо зійтись. Тоді виникне питання, де ми житимемо.

Однозначно краще переїхати до мене і не платити за оренду. Але втрьох ми не зможемо жити, я це дуже добре розумію. Доведеться мені попросити Таню «покинути приміщення», як кажуть у нас на роботі. І цієї розмови я боюся найбільше.

Якою б Таня не була, вона звичайне сільське дівчисько. Така сама, як і я. І це саме я вмовила її переїхати, показала, що можна жити так і так, без маминих команд та сільського колориту за вікном. А тепер як їй назад? Нині вона насолоджується життям окремо від батьків. По-своєму, звісно, але ж.

Повернути її назад буде надто жорстоко. А інакше ж ніяк. Потрібно вибирати між нею та моїми стосунками.

Поки що я просто не знаю, як вчинити правильно, і щодня у мене змінюється остаточне рішення. Тому поки я просто чекаю, а там буде як буде. Мабуть, треба було жити в цій квартирі й нікого не брати до себе на підселення. А тепер ось як вийшло.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.