У 12 років Марійка залишилася зовсім самісінька. Ніхто з родичів не захотів взяти до себе вже досить дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки, але забрати до себе не захотіли.
Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому – не пояснила, мабуть, просто не схотіла додатковий тягар брати на плечі своєї родини. Брат тата, дядько Остап, жив на заході країни, ближче до Румунії, і якийсь час навіть не знав, що брата і невістки більше немає.
Марійку привезли в притулок. У кімнаті з нею жили три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старша, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату.
Нові подружки потягли Марійку показувати побут: де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали, де її батьки і це було добре, тому що Марійка не готова була відповідати на це питання. Кожного разу, коли вона згадувала про це, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сльози.
Трохи пізніше прийшла вихователька Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, бо обід вже пройшов, а вона була голодна.
***
Минув місяць, Марійка звикла до розпорядку в притулку, він навіть почав їй подобатися, і їм іноді дозволяли самим погуляти по місту. Ночами Марійка почала спати і майже перестала плакати в подушку за мамою з татом.
Одного разу старші дівчатка стали дражнити її.
– Тебе батьки покинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха!
– Це не правда, – заплакала Марійка. – Вони в іншому світі.
– Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, – сміялися дівчата.
– Ні, їх забрала аварія, – кричала Марійка.
Вона ще дужче заплакала, а потім раптом настала темрява.
Прокинулася Марійка в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті.
– Прокинулася? Щось болить? – запитала медсестра.
– У голові паморочиться, – прошепотіла Марійка.
– Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, – ласкаво погладила її по волоссю жінка.
– Я пам’ятаю, що плакала, – сказала дівчинка.
– Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, – сказала медсестра і пішла.
Пізно ввечері в кімнату до Марійки прийшли ті самі дівчатка, які сміялися з неї.
– Пробач нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, – винувато сказала одна з них.
– Нічого, – прошепотіла Марійка.
– Ти нас пробачиш? Ми справді не хотіли тебе скривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто жартували, – сказала перша дівчинка.
– Так, я вас пробачила, – сказала Марійка.
Через три дні Марійці дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу.
В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися.
– Привіт, у мене для тебе сюрприз, – сказала вона.
– Який? – запитала Марійка.
– Я підгледіла в твоїй особистій справі, що у тебе є дядько, і його адресу і телефон. Ми з дівчатами написали йому, і він відповів, що не знав про те, що сталося з братом і що скоро приїде і забере тебе з притулку.
– Правда? Дядько Остап за мною приїде? – зраділа Марійка.
– Так! – посміхнулася їй дівчинка.
Тепер щодня Марійка виглядала дядька, якого бачила ще маленькою. Потім брати розсварилися і довгі роки не спілкувалися й не бачилися. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователька:
– Марійко, до тебе прийшли.
– Хто?
– Ходімо, сама побачиш!
Маруся здалеку впізнала свого дядька, підійшла до родича несміливо. Він обняв дівчинку, притиснув її до себе, потім відсторонив подивився на неї.
– Яка ж ти велика стала, Марійко! – захоплено промовив він. – Біжи, збирай скоріше речі, ти їдеш зі мною.
Марійка чимдуш побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі щось згадала і побігла в кімнату до старших дівчат.
– Спасибі тобі! – обняла вона свою колишню кривдницю.
– Їдеш? – кивнула на сумку дівчинка.
– Так, за мною дядько приїхав, – радісно сказала Марійка і ще раз обняла дівчинку.
Марійка поїхала з дядьком жити на Захід, де зелені гори і полонини. Дружина і дочка дядька Остапа дуже тепло прийняли дівчинку.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
