fbpx

Мирослава зустріла свекруху досить холодно. – Доню, в чому справа, ми ж з тобою завжди ладнали. – Ні, не у вас справа. Просто вже стільки часу минуло, а в нас з Тарасом все не виходить стати батьками. – Тут Ольга Петрівна на хвилинку притихла, але розуміючи, що приховати свій цікавий стан їй не вдастся – сказала. “А я, ось, на обстеження до вас. В моєму віці “цікавий стан” треба берегти, як зіницю ока. А у вас ще все вийде, не хвилюйся”

Мирослава зустріла свекруху досить холодно. – Доню, в чому справа, ми ж з тобою завжди ладнали. – Ні, не у вас справа. Просто вже стільки часу минуло, а в нас з Тарасом все не виходить стати батьками. – Тут Ольга Петрівна на хвилинку притихла, але розуміючи, що приховати свій цікавий стан їй не вдастся – сказала. “А я, ось, на обстеження до вас. В моєму віці “цікавий стан” треба берегти, як зіницю ока. А у вас ще все вийде, не хвилюйся”.

***

Ольга Петрівна приїхала в місто в деяких важливих справах та заїхала до сина. Невістка була неpвова, поводилася дивно. До всього чіплялася.

Ольга Петрівна часто приїжджала в гості до сина. Вона ним пишалася і всіляко раділа його успіхам. Син сам вступив на бюджетне відділення в економічному університеті. З відзнакою його закінчив. З третього курсу успішно працював на одному з підприємств. Планував залишитися в місті. Батьки постаралися і допомогли йому придбати невелику однокімнатну квартиру в хорошому районі.

З майбутньою дружиною Тарас познайомився ще в університеті . Вона вчилася на бухгалтера. Сама виросла теж в селищі, не боялася сільській роботи і часто приїжджала до батьків свого хлопця допомагати по господарству. Мирося була дуже гарною і старанною дівчинкою. Розписалися вони тихо, потім зробили весілля і зажили в достатку і любові.

Ольга Петрівна приїхала в місто з деяких важливих справах та заїхала до сина. Невістка була неpвова, поводилася дивно. До всього чіплялася.

– Мирославо, в чому справа? Ми ж з тобою завжди ладнали. Невже такі неpви викликав мій приїзд? – не втрималася свекруха.

– Та ні! Не в вас справа… – зітхнула Мирося. – Я так хочу дитину, а все не виходить. Вже і Тараса ця ситуація почала напружувати. Я сама втомилася вже ці нескінченні тести купувати і робити…

– Значить не на часі, все прийде тоді, коли потрібно буде! – відповіла Ольга Петрівна і опустила очі. Тепер її візит в місто придбав ще більш двозначного значення.

– А ви чого приїхали в місто? – поцікавилася невістка. Ольга задумалася, чи варто розповідати про справжню причину свого візиту. Але потім вирішила, що Мирося не чужа їй людина і розповіла:

– Ми з батьком Тараса одружилися зовсім юними. Вчилися разом в школі, кілька разів провели час разом, і я завагітніла. До цього наші відносини ніхто не вітав. Але вже діватися було нікуди. Відгуляли ми весілля, потім з’явився Тарасик. Двадцять шість років, як один день.

З батьком його ми жили по-різному. І мирилися, і лаялися… В останні кілька років став він на роботі затримуватися та з різними дівками гуляти. Не стала я терпіти такого ставлення, та й подала на розлучення. А тут дізнаюся, що… при надії.

Чоловік відразу ж кинув дурницями займатися, мене на руках став носити. Ось приїхала в місто пройти обстеження, а то “цікавий стан” після сорока – це вже не жарти! А вам Бог дітей теж обов’язково пошле. Значить, зараз поки не час.

Ольга Петрівна закінчила свою розповідь і глянула на Мирославу. Та зблідла і з нерозумінням дивилася на свекруху:

– Так ви її що, залишати будете? – здивовано запитала вона Мирося свекруху.

– Звичайно! Адже дитину Бог дає! – спокійно відповіла Ольга. Мирослава промовчала і знизала плечима. Свекруха розуміла, що для невістки дуже болісно сприймати звістку про її стан, але намагалася заспокоїти себе думкою, що Мирося хороша дівчинка і все зрозуміє з часом.

Ольга Петрівна полагодила всі справи і повернулася в селище. Незабаром їй зателефонував син. Розмова вийшла дуже короткою і натягнутою. Тарас не розумів навіщо мати залишає дитину і сказав, що допомагати їй не буде. Після подібних висловлювань Ольга Петрівна більше не захотіла спілкуватися ні з сином, ні з невісткою.

Час минав. Діти на контакт не виходили, а Ольга легко привела на світ красивого хлопчика, якого назвала на честь батька Андрієм. Через деякий час побачити брата приїхав і Тарас.

Він привіз малюкові дуже багато подарунків, одягу і підгузників. Хлопець щиро вибачився перед мамою.

– Мирося виявилася ще тією штучкою. Вона стільки бруду вилила на тебе і дитину… Ми подали на розлучення. І не через те, що вона не могла виносити малюка. Просто занадто поганою людиною вона виявилася.

– Значить, синку, не судилося! – відповіла Ольга Петрівна і обняла своїх найрідніших синів з такою великою різницею у віці.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page