Моя історія про обійми… Якими різними вони бувають.
Неймовірні вони у закоханих, дружні і легкі у товаришів, вірні і на все життя у рідних людей, а от обійми матері і дитини – про них можна писати і говорити довго. З якою ніжністю і теплом обіймає мама свою дитину…
Найкращі у світі обійми, про які я так мрію від своєї мами. А їх нема, мабуть, не заслужила.
Я вже сама стала матір’ю, свою любов дарую дітям, але не знаю чи достатня моя любов, бо ненавчена я до неї.
Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла, щоб мама приголубила, обійняла, щось порадила, підтримала, але, на жаль, у мене цього не було.
Чому так? Не знаю.
У тяжкі 80-90 – ті роки я зростала. Батьки постійно на роботі, мене із старшою сестрою виховувала бабуся.
Прививала любов до природи, краси навколишнього світу, часто співала, розказувала різні історії (хоч їй також було важко- працювала ланковою у колгоспі). Бабуся навчила нас любити Бога, ходити до церкви! Спогади про неї – гріють душу!
Моїй мамі вже за шістдесят! Має внуків. Та радіти життю так і не навчилась. Окрім роботи на цеху і дому – нічого не бачила. У сестри Миросі вже давно своя сім’я, живе у місті, рідко приїжджає у село.
Але вже як має приїхати – от мама радіє. Все готує: сир, сметану, молоко, свіжі яйця – все найкраще, щоб Мирося мала що з собою взяти! І бачили б ви, як мама її обіймає, цілує в чоло, коли прибуде.
А я одного разу не витримала і кажу: “Мамо, а мене чому не обіймаєте?”
На що почула: “Обійдешся! Не заслужила!”
Чим я так завинила перед мамою, що не відчуваю любові? Адже ми діти доти, доки живі наші батьки! Що я маю думати: все життя я чекаю на материнську любов і увагу.
З мамою можу лише поговорити, коли десь поїду на день чи два, а так (вдома) ми мало спілкуємося! Мені через такі відносини дуже прикро. Чому сестру мама так любить, а мене – ні? Чому, як я хочу обійняти – мама відхиляється? Мені так потрібні мамині обійми…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua