Я живу в селі одна. Діти, хоча їх було четверо, всі порозбігалися. Хто в невістки пішов, хто свою хату вибудував. Моя остання надія була, що наймолодший син зі мною залишиться, але і цього не сталося.
Мало того, що Дмитро взяв собі в дружину дівчину з нашого села, так Ірина ще й старша від нього майже на два роки.
В моєї свахи дома “купа” люда, а тому і чуда.
У невістки моєї є ще старший брат – не одружений, і вже й не буде, і сестра, яка також ніде з дому не виходить, і навряд чи знайде собі чоловіка в тому житті.
Ну одружився мій Дмитро. Я на весілля грошей трохи наскладала.
Я живу одна, чоловік молодим покинув цей світ.
Незважаючи, що там і брат і сестра Ірини, і тато і мама і ще й бабка старенька, пішов мій син туди зятювати.
Як тільки я невістку не просила, вперлася, як той пень. Я досі дивуюся, як вони в тому вулику живуть.
Невістка подарувала моєму Дмитру троє дітей. Двоє вже старші. Онук вже школу закінчує, середуща онучка в шостому класі і наймолодша цього року йде в перший клас.
І якщо старші онуки мають спокійний характер, то Анелія дає їм по справжньому відчути, що таке дитина.
Я не раз поза очі чула, що моя сваха на меншу онучку каже, що то копія я, бо з таким же паскудним характером.
Я не вважаю себе поганою людиною.
Все життя важко працювала, бо треба було дітей на ноги ставити.
Пенсію маю невеличку, але мені хватає і в дітей копійки не прошу.
В мене восьмеро онуків від всіх дітей. Я не можу кожного гідно привітати в день народження, бо пенсії не хватає. Але я думала, що діти мене розуміють.
Але наймолодший таки вважає, що я маю кожному щонайменше тисячку в конверті вручити.
Вже не раз чула, як вони моє “привітання” по селу в зубах носили, бо я бачте, чотириста гривень онучці на десять років принесла.
Але я не мала більше.
А недавно день народження святкувала і найменша онучка.
Я вділила з пенсії п’ятсот гривень і прийшла. Гостей було дуже багато, і куми і родичі і друзі. І тут Анелія почала щось з себе показувати, капризувати, дурачитися. А сваха засміялася, і сказала, що то викапана я, бо інші онуки спокійні і пішли в їх родину. І глянула так, наче то я її на світ привела і у всьому винна.
Мені так неприємно стало. Навіть не знаю, як наступного разу маю той поріг переступити. Син навіть не подумав стати на мій захист. Він влився у їх “колектив”.
Навіть не знаю, що буде дальше…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
