Невістка Анжеліка у нас з заможних. Не знаю, як і вийшла вона заміж за мого сина, але у них справді кохання. це видно.
Ми живемо в селі, до великого міста – обласного центру Житомира – не далеко, 40 хвилин їхати автобусом, а машиною ще швидше.
Виростили і виховали ми з чоловіком двох дітей, дочку і сина. Старша дочка стала лікарем, зараз в Вінниці аж, в іншій області живе, бо там роботу знайшла в хорошій приватній клініці. Дочка заміжня, у неї теж двоє діток.
Син Арсеній після школи, яку з медаллю закінчив, вступив до університету в нашому обласному центрі. Там вони і познайомилися з Анжелікою. Ще студентами вони почали жити разом.
Анжеліка з багатенької родини, але гучного весілля діти робити не схотіли – натомість гроші, які їй дали батьки і трохи додали ми, коли трьох поросят продали, вклали в трикімнатну квартиру у новобудові. Два роки їздили вони по півроку в Голландію на заробітки. Потім тут на хороші роботи влаштувалися, невістчин батько допоміг.
Одним словом, будувалися вони 4 роки, і ось переїхали в новий будинок у нову шикарну квартиру місяць тому. Якраз через місяць після новосілля у Анжеліки був День народження, на який запросили і нас. Чоловік не захотів їхати, не дуже добре почувався, але вирішили, що мені не варто відмовлятися.
На День народження в місто до невістки я збиралася ретельно. У перукарню в райцентрі напередодні сходила, а на подарунок спекла торт домашній і взяла той новий великий відріз сатину, який все життя бережу. Їм на постіль для нової оселі знадобиться, дитинка ж, можливо, скоро народиться.
Анжеліка якось так глянула на тканину тоді, коли я її на стіл для подарунків поклала, але я тоді якось не звернула уваги, це зараз вже згадую. Свято ж було, спілкувалися всі, я зі свахою про те, про се розмовляла.
Наступного разу я попала до сина й невістки в гості через півроку, кілька тижнів тому.
Запропонувала свою допомогу – адже ще так багато всього треба у них зробити і довести до ладу. Вони то переїхали, але обоє ж на роботі, не встигають все в порядок привести.
Арсеній сказав, що я можу прибратися на ще не доробленому балконі.
Там я і побачила тканину, той сатин, який подарувала невістці на День народження. Тканина була закинута в дальній куток, вся вже вкрилася плямами якимись. Я її берегла 20 років, вона мені від мами лишилася – новий блакитний сатин, який я дарувала з чистою душею, щиро!
Я ледве стрималася, а вночі вже виплакалася і, слава Богу, ніхто нічого не помітив. Наступного дня я поїхала додому.
До них ми з чоловіком не їздимо, я не можу себе змусити. Арсеній з Анжелікою і синочком Назарчиком, який народився чотири місяці тому, іноді до нас приїжджають.
І все наче добре. Але мені досі так гірко через мамин сатин, я в душі відчуваю, що ніколи його невістці не забуду й не вибачу.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
