Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнастість. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду.
Сівши за стіл і посунувши до себе попильничку, жінка зробила першу затяжку і закашлялась.
– Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.
Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:
– Оленочко, вітаю! Я дуже за вас рада.
– Я тобі запрошення пошту пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай. І мамуся, ти якщо грошей маєш багато, то підкинь… Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, зовсім ні копійки не вкласти.
– Допомагаючи. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.
– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, ладненько? Бувайте, мам!
Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала слідом від’їжджаючого поїзду, витираючи непрохані сльози.
До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістати найкраще плаття із засіків. Давне вже, але чисте і ошатне.
У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переведення з карти на карту через мобільний банк – всі кошти пенсіонерки, що були у неї.
– Дочку заміж видаю, хоч чимось допоможу! – з гордістю повідомила вона.
Надісланим запрошення Таїсія Михайлівна раділа, як дитя. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2020 року в 16-00 – гарна дата.
Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
– Оленочка, я зійшла з поїзда, ви де?
– Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Олена. Адресу зараз напишу.
– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох, вже ці новомодні весілля.
З двома торбами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну на її провінційним мірками суму, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.
У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.
Музика, гуркотіли на весь під’їзд через закритих дверей. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.
Двері відчинилися хвилин через 20. Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Запах перегару.
– Олено?
З кухні вийшов чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Оленки мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.
– А Олена де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
– Спить вже. – невизначено махнув рукою Антон.
– Як спить? А весілля?
– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо, – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в сторону кухні.
– Знімаєте?
– Ні, родичі подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купу. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?
– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Олена, де спить? Хоч подивлюся на неї.
Антон проводив тещу в кімнату і пішов до друзів.
Дівчина спала. На дверях шафи висіло весільне плаття. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до сплячої дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
– Щастя тобі в сімейному житті, Оленочко.
Таксі, чотири години на поїзді. Будинок.
– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава припізнилися сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла мати, як годиться:
– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
– Дякую, Олено. Гарне весілля було.
– Ти образилася? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!
– Пробач, Олено. Не маю часу розмовляти. Мені посуд треба помити, – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Таїсія Михайлівна схопила тарілку, яка стояла на столі після мізерного сніданку і почала несамовито її терти.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
