З Оленою я товаришую не один рік. Ми потоваришували ще тоді, коли наші синочки пішли в садочок.
А сьогодні це вже шестикласники, тому нашій дружбі вже багацько років. Олена така в мене мамочка крутяцька, вона постійно всюди перша, все встигає, усіх знає.
А ще Олена водить гарно машину, а в неї біленький кросовер. Ми часто з Оленою і хлопцями на ньому їздимо на вихідних на відпочинок, чи то на річку, чи то в місто на прогулянку.
Моя подруга частий гість в моєму домі, та я тільки рада цьому, адже дорожу нашою дружбою. Все що має Олена на сьогоднішній день, а це величезний будинок, дві дорогі автівки і власний бізнес.
Всього цього вони з чоловіком добилися самі. В свій час і ризикували і важко працювали, та результат виправдав їхні надії.
Ми з чоловіком живемо набагато скромніше ніж наші друзі, та спостерігаючи за ними розуміємо, що таких висот нам не осягнути. Та радіємо, що така різниця між статусом не є завадою нашій дружбі, а навпаки, ми почуваємось комфортно один біля одного.
Цього літа Олена затіяла серйозні ремонти в будинку. Хоч на мою думку в них і так в будинку все наче було ідеально. Замінила все до невпізнання, позбувалась старих меблів, дещо я навіть взяла собі до хати, зовсім безкоштовно. Раділа з цього приводу, адже купити такі розкішні меблі я не в змозі.
На цьому тижні в нас в селі храмовий празник. Зазвичай ми після церкви ідемо до мене, а вже під вечір до Олени. Та цьогоріч Олена попередила нас, що чекає спершу на нас. Я, звісно, була не проти, адже це неважливо хто до кого першим прийде.
Та вся гостина відбулась в альтанці на дворі. Виявляється, до хати нас Олена не кликала, лише з того міркування що в неї там все білосніжно, і в залі стоїть біленький велюровий диван, який вона боялась, щоб ми не забруднили. Звісно мене це дуже образило. Адже ми не свині якісь, ми знаємо, як себе охайно поводити за столом.
Якщо чесно, така поведінка наших друзів, для нас стала досить образливою.
Я, звісно, не показала свого обурення подрузі. Та розумію, якщо не скажу їй найближчим часом про це, то наші відносини можуть погіршитись.
Як на вашу думку, чи є образливою ця ситуація? Чи я просто себе сама накрутила?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- На кухні, обійнявши голову, сидів Борис, а над ним заводила мама. Виявляється, Анна, дружина брата, подала на розлучення. – Я в одних шкарпетках від неї пішов. Ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати? – А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? – І тут включилася мама. – Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? – Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували
- Коли я злягла з температурою, то запитала по телефону у зятя, чи може він купити мені трохи їжі та піти в аптеку. Він це зробив. Мені здається, він був дуже щасливий мені допомогти. Але вже ввечері Анна зателефонувала і сказала, як я смію її чоловіка використовувати в своїх цілях. Вона навіть не запитала, як я себе почуваю, чи чи потрібно мені ще щось. Я відчуваю від неї великий холод. Та незважаючи ні на що, я повинна мовчати, бо інакше Анна заборонить мені бачитися з онуками
- Під час розмови з донькою про майбутніх онуків, я почула те, чого найбільше боялася. Вероніка сказала, що не хоче мати дітей, мовляв, від них немає жодної користі і взагалі, я можу про це забути, адже нова посада доньки передбачає, що дітей в неї не буде ще років зо три. Не знаю, що робити. Як пояснити дорослій доньці, що діти це чудово? Я відчуваю себе трохи винною у всій цій ситуації. Моє минуле життя сильно вплинуло на дочку
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило