– Та я в одних шкарпетках від Анни вийшов. Совісті в неї зовсім немає, аліменти вона вимагає, я ж не начальником працюю, а звичайним будівельником, і то зараз без роботи, бо такий час важкий, – сказав брат, коли я зустріла його на кухні у мами.
Брат мій завжди був скупеньким. Борис ще раніше, як ми разом з мамою жили, мої гроші любив рахувати. То я даремно гроші на помаду викинула, то сукня мені ні до чого.
– Краще б їсти щось купила нормальне!
Борис від мене молодший на п’ять років. Після школи вчитися ніде не пішов, поїхав на заробітки в Чехію, але через любов до “біленької” довго там не затримався.
Дома, то працював, то в мами на шиї сидів.
Але найгірше було те, що мама дозволяла йому це робити.
– Він хлопець, йому батько потрібен. Я тата ніяк не заміню.
Тата нашого не стало рано. Мама заміж так і не вийшла. Ось вона і вирішила Бориса доки зможе, оберігати. Я пояснювала, що чоловік має бути самостійним, та мама вперто не хотіла це слухати і буквально з серветкою над сином стояла, щоб крихти витерти.
Ось і виріс він таким егоїстом, що всі йому щось винні.
Коли вони розписалися з Анною, я трохи заспокоїлася. Нарешті Борис відірветься від маминої спідниці.
Мама довгий час не здавалася. І їздила вона до новоспеченої сім’ї, і видзвонювала по три рази на день. А коли в них народився син, то поставила собі за мету, виховувати і його.
Я і просила і пояснювала мамі, щоб дала Борису і його сім’ї спокій.
Та та вперто вважала, що без неї син і онук пропаде.
Через два роки у Бориса народилась і дочка. Жила молода сім’я в квартирі Анни.
Ще поки брат працював, то якось було все добре, але коли почалась корона, а потім і вторгнення, роботи деякий час не було.
Я пропонувала Борису роботу в охороні, то на склади, розвантажувати продукти для супермаркету.
Але ж це не царських рук справа.
В мене своя сім’я і часу на його вмовляння в мене не було.
І ось місяць тому телефонує мені мама і зі сльозами на очах просить приїхати до неї.
Я все кинула і примчала. На кухні обійнявши голову сидів Борис, а над ним заводила мама.
Ледь я зрозуміла, що в них трапилося.
Виявляється, Анна тягнула його на своїх плечах, тягнула і вирішила прогнати, такого чоловіка і батька.
Я б давно таке зробила на її місці. Її батьки, знаю не з чуток, одну зарплату віддавали, щоб онуки мали що їсти.
Я хресна мама Маркіяна, тому також не раз допомагала їм фінансово.
І ось коли дійшло до розлучення, Борис почав звинувачувати Анну, що та все майно, яке вони разом в шлюбі за тих шість років нажили, присвоїла собі.
– Я в одних шкарпетках від неї пішов. Я ні на що не претендую, а вона ще хоче на аліменти мене подавати?
– А що такого ти купив, може цю квартиру? Чи хоча б ремонт зробив? А може ти пральку купив чи телевізор? Озвуч, що ти за свої гроші придбав до хати.
І тут включилася виправдовувати свого сина мати.
– Як, Лідо, ти язика прикуси! А утюг разом з дошкою хто купляв? Та я сама допомагала вибирати, коли в Анни ювілей намічався.
– Ви б ще набір з горняток згадали, який зі свого серванту витягнули і невістці передарували.
Не заслуговує Анна такого чоловіка як Борис. Дай Бог, знайде собі гідного чоловіка і буде щаслива. Я дітям чим зможу, допоможу.
І брат і мама зі мною не розмовляють, бо я взяла сторону невістки.
Я не знаю, скільки має ще минути часу, щоб мама зрозуміла, що пхаючись в життя сина, робить йому ведмежу послугу.
Вона ж не вічна, а Борису ж треба навчитися брати за дружину і дітей відповідальність.
Ну хіба я не права?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!