fbpx
життєві історії
На мене і мого чоловіка Лєра теж поглядала зверхньо: провінціали. – Артеме, – зверталася Лєра до свого чоловіка, – ось ця твоя родичка від свекрухи не вилазить, дивись, загарбає вона твою спадщину. Це говорилося прямо при нас, а Артем весело сміявся над словами дружини. У селі шепотілися: Артем з дружиною до тещі приїхав, а до матері і не зайшов навіть

Без мами я залишилася досить рано. Мені не було ще й 20 років. Для молодої домашньої дівчини, якою я тоді була, залишитися одній було дуже важко.

З батьком у мене не склалося, він залишив сім’ю відразу після мого народження. На виручку нам тоді прийшла мамина старша сестра, тітка Оля. Вона жила не в нашому місті, а в селі за 50 кілометрів.

Але вона кожні вихідні, а іноді і в середині тижня, приїжджала до моєї мами. Допомагала ростити мене, привозила нехитрі сільські продукти, підкидала грошей по можливості. Адже мама залишилася без засобів до існування.

– Нічого, Маринко, – говорила вона сестрі, – вистоїмо. А не те – замикай свою квартиру і давай до мене, ти ж зараз не працюєш.

Врешті-решт мама так і зробила, і я до 3-х років жила у тітки Олі в селі. А самій їй теж було дуже непросто. Тітка жила у великому будинку їх з мамою батьків, все робила по господарству сама.

Вона після весілля через півроку вже залишилася вдовою. Свого майбутнього сина чоловік тітки Олі так і не побачив. Але вона не сумувала, та й мамі моїй не давала сумувати.

І вона перша прийшла на допомогу мені, коли мами не стало. Вона і університет мені не дала кинути, і заміж мене видала. І з моєю дочкою дуже допомагала. А ми з чоловіком часто їздили до неї, допомогти в неосяжному сільському господарстві.

Син тітки Олі вже давно виріс, він був старший за мене на 15 років, поїхав жити до столиці, де його дружина отримала квартиру від заводу, на якому працювала. А так вона була теж сільська, але, виїхавши до столиці, запишалися.

– Фу, який бруд, – морщила ніс Лєра, яка на початку сімейного життя ще приїжджала іноді в гості до свекрухи, – навозом пахне. І невже не можна помити ці калоші!

У цьому взутті тітка ходила давати корм свиням, вони стояли на вулиці, біля заднього входу в будинок. Тітка Оля починала метушитися, намагаючись догодити невістці, але це було неможливо.

Я не буду пити це молоко, – відверталася Лєра від столу, – і воду цю не питиму.

Можна було подумати, що вона виросла в сім’ї лорда, не менше, хоча власні батьки Валерії жили через кілька будинків від тітки і в їхньому домі на столі було все те ж саме.

На мене і мого чоловіка Лєра теж поглядала зверхньо: провінціали.

– Артеме, – зверталася Лєра до свого чоловіка, – ось ця твоя родичка від свекрухи не вилазить, дивись, загарбає вона твою спадщину.

Це говорилося прямо при нас, а Артем весело сміявся над словами дружини. Ми з чоловіком намагалися не звертати уваги. В гості до двоюрідного брата я не їздила і не збиралася. А ось за тітку мені було прикро.

Поступово син перестав їздити до матері зовсім. У селі шепотілися: Артем з дружиною до тещі приїхав, а до матері і не зайшов навіть.

– Зовсім Лєрка відбила мужика від рідної матері, – говорила сусідка тітка Клавдія, – та й він, хороший, слухає свою вертихвістку. Ольга сама його піднімала, все для нього, а син очей до матері не показує…

Тітка плакала, крадькома, але що вона могла вдіяти?

Коли вона захворіла, Артем не з’явився жодного разу Лікарі сказали, що шансів на одужання немає, все, що можна зробити – дати їй спокійно і без болю піти. Чоловік мій сказав, що з лікарні тітку ми забираємо до нас.

Я дзвонила двоюрідному братові, але трубку весь час брала Валерія. Кликати чоловіка до телефону вона відмовлялася, а одного разу сказала так:

– Хворіє, а мені яке діло до того? І Артему діла немає. У нас своє життя, у свекрухи своє. Ви грошей хочете з нас зтягти? Ні? Ну так і не телефонує моєму чоловікові!

Гроші нам були не потрібні, я хотіла, щоб син встиг попрощатися зі своєю матір’ю. Але він так і не приїхав.

Про те, що матері немає, йому повідомила теща. Він з’явився на поминках, коли ми вже провели тітку. З ним була і його дружина, яка відразу почала ходити по кімнатах і розпоряджатися:

-Телевізор зараз заберемо, і цей кришталь, а решту потім вивеземо. Так, – звернулася вона до мене, – занеси ключ від будинку моїй матері, вона прийде і свій замок повісить.

Ось тут і встала зі свого місця сусідка, тітка Клавдія:

– Ей, Лєркло, – сказала літня жінка, – покладеш усе те на місце, не хотіла я сьогодні це питання піднімати, так доведеться, інакше, ти, як коршун все тут розориш-розхапаєш!

Клавдія і дістала з сумки документ, заповіт на будинок. Виявляється, тітка Оля ще до того, як лягти в лікарню, відписала свій будинок мені.

Я заплакала, а брат Артем з дружиною почали кричати, що по суду вони скасують заповіт, що матір я силоміць змусила його написати.

– А ось і ні, – подала голос сусідка тітка Тоня, – ми з Клавою і Ольгою їздили до нотаріуса, як знала Оля, що син з невісткою судитися надумають. Ти, Артеме, про матір останні 12 років і не згадав ні разу, та й навіщо тобі цей будинок? Твоєї праці тут немає, ти ж допомагав тільки тестю з тещею, а не матері рідний.

А під час цієї розмови Валерія, під шумок, пов’язувала в покривало, зняте з ліжка, те, що було в будинку цінне. Зупиняти я її не стала.

А в будинок тітки Олі, побудований ще моїм дідом, ми з чоловіком переїхали після сороковин. Квартиру міську здали  воренду квартирантам: виросте дочка, потім туди і жити піде, а ми краще тут, на землі.

Артем зовсім перестав приїжджати в своє рідне село. Зовсім. Видно, погляди косі і презирство односельців за ставлення до власної матері, його зупиняли.

А біля задніх дверей мого тепер дому так і стоять калоші. В них тепер люблять спати пустотливі кошенята, яких принесла по весні улюблена тіткина кішка.

Ні, я ті калоші не вдягаю.

Чоловік замовив знайомому своєму виготовити керамічні. Як пам’ять.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page