Коли мого старшого брата посадили, батьки від нього відреклися. Він завжди був не послушним в сім’ї: з дитинства проблеми з про однолітками, часті приводи в дитячу кімнату міліції, крадіжки, бійки. У міру його дорослішання, «дорослішали» і вкрадені суми. Термін – цілком закономірний підсумок його не правильного життя.
Поки брат відбував покарання, не стало наших батьків. Квартира залишилася тільки мені за заповітом – вони і чути не хотіли про сина такого. Я винила брата в те, що трапилося – він стільки нервів перемотав батькам, що вистачило б на 2 життя.
Брат писав листи. Іноді я їх викидала, не читаючи. Іноді цікавість брала верх. Так я дізналася, що він одружився. Дивно було знати, що знайшлася жінка, готова вийти заміж за такого чоловіка і бачити його кілька разів на рік. Ще більш дивним було наявність дітей у цієї жінки. Хоча, господар – пан, не мені судити.
Я вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Квартиру батьків ми здали. Сім’я чоловіка прийняла мене, як рідну. У мене не було проблем з мамою чоловіка, а його бабуся називала мене онукою. Я народила дитину – дочку. І коли я була при надії сином – повернувся мій брат.
Він слізно благав пустити його в батьківську квартиру. Клявся, що почне нове чесне життя. На доказ він поставив переді мною свою дружину із животом і її дітей, притиснутихдо її спідниці. Те, що і я і вона були в положенні зіграло свою роль – я дала йому ключі і поговорила з квартирантами, попросивши їх з’їхати.
Іноді брат дзвонив, просив гроші. На роботу, з його слів, його нікуди не брали, а йому нема на що було годувати сім’ю. Я відмовляла. А потім представляла голодну жінку, в такому ж становищі, як і я. І давала.
З дружиною брата народили ми майже одночасно. З лікарні нас обох забирав мій чоловік – брат пропав. Загуляв на радощах. На це у нього гроші були, а купити ліжечко і коляску – немає. Я купила вживані речі, в хорошому стані і відправила чоловіка відвезти нещасній дружині брата.
Чоловіка на поріг квартири не пустили. Просто не відкрили йому двері. Він зібрався додому, але щось його смикнуло заглянути в поштову скриньку. Там лежали платіжки за квартиру, і були вони на ім’я дружини брата.
Чоловік відразу ж кинувся додому, затиснувши ці папірці в руці. Я не вірила своїм очам – як так? І прописані там було не одна людина, а 6. Мене, мабуть, виписувати не стали, щоб завчасно ні про що не дізналася.
На наступний день ми з цими платіжками пішли до дружини брата. Вона, відкривши двері після загрози викликати поліцію, нахабно посміхалися нам в обличчя:
– Тепер це – моя квартира! Моя і моїх дітей. Ідіть, по-доброму.
Жінці, якій я так допомогла. Жінка, чиїх дітей я годувала і одягала. Стояла і посміхалася, дивлячись мені в очі. Брат, вештався за її спиною, крикнув:
– Сама винна! Це ти мене без квартири залишила. Наговорила батькам сім мішків гречаної вовни, поки мене не було. Я просто відновив справедливість.
Чоловік хотів кинутися з кулаками на брата, але я його зупинила.
– Я цього так не залишу. Я піду в поліцію!
Брат з дружиною засміялися.
– Так тобі совість не дозволить залишити 3 дітей сиротами при живих батьках! Я підробив твій підпис і подарував квартиру. А потім моя дружину викупила її за сімейний капітал. Нас обох посадять, а дітей – в дитбудинок, або ти їх візьмеш? – сказав брат. – Ідіть геть звідси!
Від нервів у мене пропало молоко. Як так, я зробила їм стільки добра, а вони чим відплатили? Вони помилилися, вважаючи що я пошкодую дітей і тому не здам брата і його дружину поліції. У мене була своя точка зору: в дитбудинку краще, ніж з батьками-шахраями.
В цей же день я написала заяву. Якби вони так не зробили, а трохи почекали, все б було добре. Ми з чоловіком кілька місяців обговорювали можливість подарувати квартиру братові, щоб вони жили спокійно. Тепер їх і їхніх дітей буде забезпечувати держава.
Квартиру мені повернули, брата з помічниками заарештували. Дружина його теж під слідством за аферу. Але навряд чи їй щось серйозне буде, у неї 3 дітей як-ніяк.
Коли я прийшла її виселяти, вона вже не сміялася. Вона плакала, просячи не виганяти її з дітьми на вулицю. Ось так виходить: її з дітьми не можна на вулицю, а мене і моїх дітей – можна, адже якщо мій чоловік мене кине – мені йти нікуди, крім як в квартиру батьків.
Так і закінчилися мої родинні стосунки з братом і його дружиною.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
