На початку листопада мені зателефонувала троюрідна сестра з Черкас. Олю я вже давненько не бачила. Ми переїхали після весілля з чоловіком до столиці. Маємо хоча й однокімнатну, але свою квартиру. Дочка підростає. Тісно, але надіюсь, з часом ми щось придумаємо, головне, аби здорові були. На прохання Олі я все тактовно роз’яснила, оскільки не хотіла нікого образити. Але вийшло все, як завжди…
Хочеться розповісти одну історію. Одним словом, у мене є троюрідна сестра. Вони з сім’єю хотіли оглянути столицю та приїхали сюди на екскурсію, попросилися у нас переночувати.
А у нас з чоловіком і донькою однокімнатна квартира. Телефонує ця сестра з Черкас і повідомляє, що планують вони із чоловіком до нас махнути. Днів на 5 – всього-на всього. Одного разу, ще кілька років тому, коли Оля була незаміжня ще, а в нас не було дітей, то я їй дозволила пожити в нас. А зараз нас троє та їх двоє.
Я спробувала Олі усе тактовно пояснити, що нічого не вийде. Тісно самим в однокімнатній живеться. І донька ще мала, то спить погано, то людей боїться. Але сестра пробувала вмовити мене, нібито ми будемо в залі, а вони з чоловіком на кухонному диванчику переночують, – у чому проблема, власне?
Все ж таки я Олі відмовила, вона сильно не обурювалася, без образ все зрозуміла. А коли ми все ж таки побачилися з ними перед їхнім від’їздом, то вона мені все висловила в очі. Виявляється, що вони хоч і знайшли недорогий готель, але все ж таки влетіли в кругленьку суму.
В результаті їм не вистачило на екскурсії грошей. Все ж таки ціни в Києві не зрівняються до їхніх. Навіть незручно мені перед Ольгою стало. Адже рідня як-не-як… Могли б і потіснитися.
Розвійте мої сумніви, а то якось кішки на душі шкребуть. Правильно я зробила, що відмовила? Чи все ж варто було заради рідні потіснитися?
Фото ілюстративне
