Мені завжди було нелегко сходитися з людьми. Ще в школі я вічно стояла осторонь, коли мої однокласниці шепотілися і очима в бік хлопчаків. Мені просто нецікаво було підтримувати ці розмови ні про що, та й гордість не дозволяла нав’язуватися.
Те ж саме тривало, коли я вступила до університету. Тут були такі ж дівчата, які презирливо-поблажливо оглядає мої не надто модні светри і не дуже короткі спідниці і проходили мимо. Хлопці теж в упор мене не помічали, щосили фліртуючи з моїми однокурсницями – яскравими, модними і жвавими.
Спочатку я намагалася переконати себе, що все це мене не хвилює. Але як же мені часом хотілося переламати ситуацію, дати зрозуміти всім, що я не така вже сіра миша, що зі мною цікаво поговорити! Кілька несміливих спроб зблизитися з однокурсниками закінчилися нічим – мої тихі репліки просто ніхто не почув, я постояла поруч, як бідна родичка, і тихенько відійшла, згораючи від сорому.
В університеті панувала Христина. Це навколо неї постійно збирався натовп хлопців, це вона могла одним поглядом причарувати до себе найцікавіших хлопців, це з її оточення постійно лунали гучний сміх і дотепні зауваження. Одного разу, стоячи неподалік від Христини, я почула, як вона невдоволено каже своїй найкращій подрузі Марині:
– Боже, як набридло все, якби ти знала! Сьогодні знову довелося встати о п’ятій годині. Довго я так не витримаю.
– А що, твої предки не можуть орендувати тобі квартиру? – поцікавилася Марина, уважно розглядаючи свій бездоганний манікюр.
– Поки ні. Так що, мабуть, мені доведеться і далі проводити своє життя в електричках, метро та автобусах.
Ось він, мій шанс! Перш ніж мозок встиг обміркувати ситуацію, мої ноги зробили крок до Христини, а мій язик промовив:
– привіт! А ти що, так далеко живеш? Вставати о п’ятій ранку – це ж дуже важко!
Змірявши мене здивованим поглядом, Христина забарилася, а потім все-таки дала відповідь:
– Уяви собі, не всім в цьому житті щастить. Мої батьки недостатньо багаті, щоб орендувати мені квартиру, а в гуртожитку немає місць. Тому мені доводиться по вівторках вставати в цю рань, щоб встигнути до першої пари. Та ще й у вихідні підробляти офіціанткою в кафе.
– Слухай, а чому б тобі. – мій язик продовжував молоти, не питаючи дозволу у мозку. – Чому б тобі не залишатися в понеділок увечері ночувати у мене? Я живу зовсім поруч з інститутом, мої батьки будуть тільки раді.
Запала мовчанка. Моє серце калатало десь у горлі, я одночасно відчувала і сором, і надію, і радість, що нарешті зважилася заговорити з нашою “зіркою” і хоч трохи наблизитися до неї.
Христина перезирнулася зі своєю подругою. Потім повільно перевела свій погляд на мене, подумала і знехотя промовила:
– А що. Це, мабуть, вихід. А скільки платити?
– Та облиш ти! – з жаром вигукнула я. – Мама з татом не візьмуть грошей, я скажу, що у нас буде ночувати моя подруга, от і все! Христина усміхнулася і поблажливо сказала:
– Гаразд. Сьогодні покажеш мені свій барліг, після лекцій.
І вони з Мариною миттєво забувши про моє існування, весело щебечучи, попрямували до аудиторії.
Можна подумати, це вона мені зробила послугу, погодившись. Навіщо я взагалі це затіяла? Але справу зроблено, не можу ж я відмовитися від своїх слів.
Увечері за вечерею я запитала у батьків, чи може раз на тиждень у нас ночувати моя подруга, якій далеко добиратися з дому.
– Ну звичайно! – зраділа мама. – Нарешті-то у тебе з’явилася подруга!
Коли Христя прийшла до нас познайомитися, мама насамперед запитала:
– А де ти живеш?
– В … селі, – скромно опустивши очі, тихо промовила та.
– Це ж так далеко! – ахнув тато. – Чому б твоїм батькам не орендувати тобі житло ближче до інституту?
– На жаль, мої батьки не можуть собі цього дозволити. У мене ще троє молодших сестер, а працює один тато.
Батьки, провівши Христину, почали її нахвалювати. Вона справила на них сильне враження своєю красою, чарівністю та працьовитістю: Христя не упустила випадку розповісти про те, що вона працює по вихідних, щоб частково оплачувати навчання.
У понеділок Христина, всі попередні дні як і раніше не помічала мене, приїхала в інститут з великою дорожньою сумкою. Після лекцій вона, немов раптом згадавши про мене, недбало підійшла і запитала:
– Ну що, йдемо?
– Так звичайно.
По-хазяйськи відчинивши двері в мою кімнату, вона швидко озирнулася і, ні про що не питаючи, гепнулася на моє ліжко біля вікна:
– Клас! Звідси кльовий вигляд! Через пів години кімнату, мою улюблену кімнату, єдиний мій притулок, де я могла побути одна, було не впізнати. Суворі синьо-сірі шпалери були заклеєні ідіотськими постерами невідомих мені груп, навколо валялися її розкидані речі, а стопку книг вона недбало скинула з полки, замість них там виявилася об’ємна косметичка моєї “подруги”. Я, зітхнувши, притягла з комори розкладачку і розташувався її в кутку – іншого місця не залишалося.
Увечері з роботи прийшли мої батьки.
– Христинко! Як приємно тебе бачити! – мама розцілувала її, як давно втрачену родичку.
– Ласкаво просимо! – розплився в усмішці тато.
Вечеря була святковою – мама наготувала стільки, скільки і на Новий рік не готувала. Вони так раділи, що у мене тепер є подруга, і їм так сподобалася красуня Христя. Ще б пак, вона весела, жвава. Саме такою завжди хотіли мене бачити батьки, але я народилася іншою: тихою, задумливою любителькою книг і класичної музики.
– Христинко, хоч би ти вплинула на Таню, – почав за вечерею тато. – Вона у нас така домувальниця, нікуди не ходить, з хлопчиками не зустрічається, одні книги на умі.
– Обов’язково вплину, дядя Ігор! – підморгнула йому Христина
– Так-так, Христинко, ми будемо дуже раді! До речі, – задумливо посміхаючись, промовила мама, – а чому б тобі не пожити у нас якийсь час? Будеш їздити додому тільки на вихідні. Звичайно, дуже благородно, що ти сама заробляєш на навчання, але ж колись і відпочивати треба, а який відпочинок може бути, якщо ти постійно їздиш туди-сюди по кілька годин? Поселяється у нас, а? І Тані буде веселіше!
Радісно засміявшись, Христина схопилася з-за столу і розцілувала спочатку маму, а потім тата. Вони були трохи збентежені, але я бачила, як їм приємно. Сама я ніколи так себе не вела, навіть в дитинстві була стриманою і серйозною.
Так змінилося моє життя. Тепер мені довелося забути про тихі вечори з улюбленими книгами, замість них я змушена була проводити час в суспільстві невгамовної Христини. Я майже оглухла від її улюблених попсових груп, вона без кінця намагалася переказувати мені ідіотські серіали або ділилася своїми взаєминами з хлопцями. Мені не хотілося вислуховувати цю маячню, але діватися було нікуди: я ж сама її запросила. Якби тільки знала, чим це для мене обернеться!
Тепер було пізно давати задній хід. Тижні йшли за тижнями. Мої батьки просто закохалися в Христину: вони любили годинами базікати з нею, балували її різною смакотою, а в розмовах зі мною постійно нагадували, як мені далеко до моєї “подруги”. Вона, мовляв, і працьовита, і організована, але при цьому весела і товариська. А я – похмура “зміючка”, вся в собі, мовчазна і.
При всьому при тому в інституті моя “подруга” вела себе як і раніше. Правда, вона пам’ятала, що пообіцяла моїм батькам вплинути на їх дочку. Підвівши мене до своїх друзів, Христина недбало промовила: “Знайомтеся, це Таня. Я тепер живу у неї”.
Дві-три людини ліниво провели по мені поглядами і злегка кивнули, інші, схоже, навіть не почули цих слів. В ту ж секунду почалася легка балаканина “між своїми” а я ніколи не вміла підтримувати подібне спілкування. Постоявши трохи поруч, тихенько відійшла і більше вже не намагалася наблизитися до цього суспільству.
Життя у власному будинку ставало все нестерпнішим. Батьки, схоже, вирішили удочерити Христину, а я, судячи з усього, не дотягувала до їх ідеалу дочки. Мене майже перестали помічати, розмовляли тільки з нею, а коли я спробувала пояснити мамі, що це для мене прикро, вона уважно подивилася мені в очі і сказала: “Тобі не соромно? У бідної дівчинки таке важке життя, а ти як сир у маслі катаєшся! Що поганого в тому, якщо ми трохи допоможемо Христині, поділимося з нею своїм теплом?”
Я відчула себе егоїсткою і більше не заводила розмов на цю тему. Тільки от щось в поведінці Христини стало мене насторожувати. Якщо її сім’я така бідна, звідки у неї супермодні шмотки, золоті прикраси і дорогий ноутбук? Батьки в цьому не розбиралися, а я добре розуміла: все це коштує недешево, в секонд-хенді такого не купиш.
– Смішна ти, Танька, – з жалем сказала мені одного разу сусідка по аудиторії Леся. – Вона тебе розводить, як дитину, і твоїх батьків теж. У неї є цілком забезпечений тато, зі своїм бізнесом, і немає ніяких молодших сестер.
– Звідки ти це знаєш? – дуже здивувалася я.
– Моя тітка живе в цьому селі, вона там усіх знає.
Я задумалась. Щоб повернути собі можливість як і раніше насолоджуватися самотністю і свободою у власному будинку, потрібно провести невелике розслідування. Не можу ж я просто взяти і вигнати Христину з дому! Батьки вирішать, що я безжальна погань, яка не здатна відчувати добрі почуття.
У найближчий вихідний я вирушила в її село. Перед цим випадково почула, що в ці вихідні Христина їде до свого хлопця на два дні, так що можна було не побоюватися зустріти її.
У першому ж барі я замовила чашку кави і ненароком запитала у бармена, чи не знає він, де їх будинок.
– Нашого олігарха? – широко посміхнувся хлопець. – Повз не пройдеш: їх будинок найбільший і красивий, просто пройди до кінця цієї вулиці і відразу поверни направо.
Дійсно, будинок вражав своїми розмірами і різко виділявся на тлі інших скромних .
На мій дзвінок вийшла сувора жінка в чорному костюмі. Напевно, мати, промайнуло в голові. Але потім я побачила на ній мереживну наколку і білосніжний фартух (як в кіно!) І зрозуміла: швидше за все, домробітниця або економка.
– Христину? Її немає вдома. Що-небудь передати?
– А можу я поговорити з її батьком? Я вчуся разом з Христиною.
– Ваше ім’я?.. Хвилинку.
Двері зачинилися, але через хвилину відчинилися знову. На порозі стояв великий чоловік років п’ятдесяти, в дорогому костюмі і з золотим перснем на пальці, від якого так і розбігалися сонячні зайчики.
– Так це ваші батьки щомісяця обдирають мою дочку, як липку? – не привітавшись сказав він. – Передайте їм, що я не дозволю робити з себе дурня! Мені не шкода грошей, але нікому не дозволю себе обманювати! Я обізнаний про розцінки на житло і знаю, що жодна квартира не коштує стільки, скільки запросили ваші батьки! Якщо вони не знизять плату – буду подавати на них до суду, так і передайте!
Важкі двері зачинилися перед моїм носом. Ошелешена, я мовчки повернулась і побрела до зупинки. Хитра Христина не просто жила весь цей час на всьому готовому, вона ще й тягнула зі свого татуся гроші – нібито на оплату квартири. Мої батьки, виходить, жадібні вимагачі, Христина не посоромилася виставити їх перед своїм батьком в самому непривабливому світлі.
Зрозуміло, в той же вечір я про все розповіла мамі з татом. Спочатку вони мені не повірили, але я показала фотографії, які зробила телефоном: розкішний будинок, що виблискує табличка з прізвищем, доглянутий сад.
– Чому? – прошепотіла мама і покрилася червоними плямами. Тато похмуро мовчав.
Обман Христини розкрився швидко – варто було тільки поставити їй кілька запитань, коли вона наступного понеділка з’явилася у нас вдома. Вона нічого і не заперечувала, тільки презирливо кинула:
– Чому б і не скористатися можливістю, якщо вона надається?
Після цього, швидко зібравши свої речі, помахала нам всім рукою і широко посміхнулася:
– Па-па!
З того дня все у нас увійшло в колію. Батьки ніколи не говорять про Христину, а я – тим більше. Її незабаром тато відвіз вчитися до Англії, так що я нарешті зітхнула вільно. Здається, у мене почали складатися дружні стосунки з Лесею – принаймні, нам цікаво разом, і вона не має звички брехати.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – gazeta
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
