Мої батьки розлучилися, коли мені було п’ятнадцять, а брату вісімнадцять.
Не буду описувати що і як, просто – не зійшлись характерами.
Тато мій мав бізнес, який забезпечував нам усім безбідне життя.
Навіть після розлучення, незважаючи на те, що ми вже були майже повнолітні, тато допомагав нам фінансово.
Мама ніколи ніде не працювала. Тато залишив нам трикімнатну квартиру і дачу з ділянкою і двоповерховим будиночком.
Вони з мамою розлучилися мирно. Всі великі свята і дні народження ми святкували разом.
В тата була своя двокімнатна квартира. Офіційної дружини в нього не було, а ось мама наша через п’ять років після розлучення вдруге вийшла заміж і з дядьком Павлом до сьогоднішнього дня разом.
Я вже заміжня, як і мій брат. В нас сім’ї, діти, все, як у всіх.
Тато нам купив по квартирі з братом.
Він і справді нам дуже допоміг в житті.
У тата є рідна сестра, яка живе з батьками, нашою бабусею і дідусем в селі.
Свою хату вони переписали на дочку після того, як наш тато відмовився від спадщини.
В них якось так було, що тітка Люда і її діти завжди заздрили татові і нам всім біля нього, бо ми маємо хати і гроші на відпочинок, на відміну від них.
– Ми крім зеленого моря в тому житті нічого не бачили, – любили вони говорити при нашій зустрічі.
Але хто їм винен? Тато все життя працював, щоб бізнес процвітав.
І ось пів року сталося непоправне. Тата не стало.
Ми жили в одному місті, тому почали все організовувати, як годиться.
Брат відразу ж зателефонував сестрі тата (бабусі і дідуся вже немає на тому світі)
Родичі приїхали з села всі до одного. Я віддала їм ключі від квартири батька, щоб на тих декілька днів вони мали де зупинитися.
На прощальній церемонії тітка Люда голосила не своїм голосом. А після всього вони дуже швидко поспішили в квартиру, та навіть відмовилися пом’янути тата в кафе, яке ми спеціально замовили.
Це я вже згодом зрозуміла причину їх поспіху.
Тітка сказала, що вони поїдуть через два дні, бо мають в місті деякі плани, які хочуть владнати, раз вони вже тут.
Я не мала з братом нічого проти, рідні ж люди, та й таке горе…
Через декілька днів мені зателефонувала сусідка тата, і сказала, що тітка з дітьми дуже спішила, мене не дочекалася і залишила ключі від квартири в неї.
Мене здивувала їх поведінка, тому я відразу ж направилась туди.
Чого-чого, а такого я точно не очікувала.
В татовій квартирі було майже пусто. Все цінне тітка з дітьми позабирали. Що дивно, навіть дзеркало з ванної кімнати зняли. Там була і плазма дорога і картини і мультиварка і посудомийна машинка.
Словом, родичі постаралися на славу.
Я вирішила не мовчати і по гарячих слідах подзвонити до тітки.
– Тато вам в тому житті і так багато в чому допоміг. Тепер наша черга! Вам що, квартири його мало?
Я змовчала, але вирішила цих людей викреслити зі свого життя. Брат з мамою мене підтримали.
Ну хіба це гарно з їх боку?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
