Після того, як ми пом’янули маму, вона дуже почала рватися додому
Я вже давно пенсіонерка. Чоловіка не стало в 2020 році, коли почалась ця недуга з Китаю.
Ми виростили і виховали з Петром двох дочок.
Дівчата вже створили свої сім’ї. Старша Катерина живе в Києві, вона в мене лікар, зять також медик, він реабілітолог.
Молодша живе неподалік від мене. Зяті дуже хороші, я називаю їх не інакше, як синами.
Стосунки між моїми дітьми дуже теплі. Вони їздять один до одного в гості, обмінюються подарунками. Похрестили одна одній діточок. Дивлюсь на їх сестерську дружбу, і око радіє.
В мене з моєю сестрою Орисею так ніколи не було, хоча я намагалася стати їй подругою.
Орися молодша за мене на три роки. Вона вийшла заміж за агронома і все життя важко працювала на городах. З чоловіком вони побудували собі хату. Тато наш їм у будівництві також допомагав багато.
Я ж привела в дім до батьків зятя.
Ми з чоловіком жили дуже гарно. Ми для батьків були підтримкою і розрадою.
Коли на світ з’явилися їх онучки, це було для них другим життям.
Скільки тепла вони вклали і любові в наших дівчаток.
Першим на небеса полинув батько, від недуги. Ми робили все можливе, але таки у Господа на все свої плани.
Мама, як і ми всі, дуже важко пережила втрату чоловіка. Він не був ще таким старим – 57 років, ще б жити та жити…
Ми часто, коли сестра приїжджала, обговорювали з мамою, що хата ця залишається мені, бо я з мамою буду, і якщо потрібно, то доглядатиму і допомагатиму.
Орися нічого проти не мала, бо розуміла, що нам з Петром нікуди йти. Не будемо ж ми на старість літ хату будувати чи квартиру купляти, та й для чого…
Я також вважаю, що це по чесному.
За мамою останніх два роки і справді був потрібен догляд.
Я жодного разу і словом Орисі не обмовилася, що мені важко, чи я втомилася і хочу відпочити.
Тому коли все це сталося після прощальної церемонії…
Мами не стало в п’ятницю. Орися приїхала в той же день. Я бачила, що якось дивно вона поводилася, але ж думала, що це така реакція на відхід матері, а, як виявилося, виною всьому були – гроші, про які я ні словом ні духом.
Ми після прощання замовили невеличке кафе, що знаходиться в нашому селі. Я за все оплачувала сама, сестра навіть не спитала, чи є в мене гроші. Єдине, що вона привезла, це віночок і лампадку.
Після того, як ми пом’янули маму, вона дуже почала рватися додому. Я ж не розуміла, що таке, бо хотіла ще дещо, що люди не доїли, забрати, бо ж не викидати все це.
Я ледь встигла, бо Орися вже була без настрою. В мене були ключі і вона настирливо хотіла зайти в хату.
Коли ми таки зайшли, вона почала говорити за гроші.
– Якщо ти їх вже забрала, то начувайся. Мама мені не раз казала, що вони мої, бо тобі хата дісталася.
Я не розуміла, в чому річ і дивилася на Орисю спантеличеним поглядом.
А потім сестра зайшла зі мною в кладову в літній кухні, відсунула декілька тумб і дістала звідти трилітрову банку з грішми.
Виявляється, вони, ще як тато жив, їх наскладали.
Всі гроші Орися забрала собі, але я і не проти. Але якийсь такий осад на душі з’явився.
Сестра поводилась зі мною, як з чужою людиною.
Я б на її місці так не вчинила…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua