fbpx
життєві історії
На радощах я прибігла до мами, а вона сиділа біля віконця і дивилась у порожнечу. «Василь подає на розлучення. Тепер треба витрушувати з нього аліменти, інакше Анька сама не впорається». – Могла б і допомогти сестрі з матір’ю якоюсь копієчкою у такі скрутні часи!

Коли від моєї сестри пішов чоловік, я виходила заміж. Пам’ятаю, як на радощах прибігла до мами, а вона сиділа біля віконця і дивилась у порожнечу. «Василь подає на розлучення. Тепер треба витрушувати з нього аліменти, інакше Анька сама не впорається».

Про моє весілля вона не сказала жодного слова! Тільки обмовилася, щоб грошей я навіть не просила, мовляв, сестрі зараз потрібніше. Якже стало прикро!

Аня, до речі, відзначала своє заміжжя з розмахом. На урочистості була мало не сотня гостей, а про банкет і виїзну церемонію я взагалі мовчу. У той момент я розуміла, що мені в принципі ніхто нічого і не винен. Як кажуть, старшу заміж видали, а молодша нехай справляється сама.

Так і вийшло. Ми з чоловіком розписалися без розкішних гулянь. Але мені це й не потрібно було, бо я переконана, що щастя любить тишу. Після розпису я переїхала жити до свекрухи: тоді вони жили одна в 3-кімнатній квартирі.

Моя старша сестра разом із маленьким сином переїхала назад до матері. Їм довелося несолодко, тому що місця в однокімнатній квартирі на всіх не вистачало. Колишній чоловік Аніі спочатку навіть аліменти не хотів платити, але завдяки суду все вирішилося.

Щоправда, маму із сестрою це мало рятувало. Просто сестра в мене досить лінива, на роботу йти не хотіла. Мати абияк намагалася тримати сім’ю на плаву, але з кожним роком це було тільки важче і важче.

Я ж із Богданом почала накопичувати гроші на власне житло. А потім мій чоловік отримав підвищення, розпочав роботу над власним проектом. Ми розжилися до того, що задумали купити ділянку за містом і збудувати свій маленький будиночок.

З того часу минуло вже цілих 10 років. Зараз мені 36, у мене є люблячий чоловік та 4-річна донька. Ми живемо за містом, у справах їздимо своєю машиною, виходить навіть на відпочинок вибиратися пару разів на рік, зараз це Карпати.

Зі своєю онукою за весь цей час моя мама бачилася тричі: коли мене виписували новонародженою Іванкою і 2 рази у свята. Так, мама із сестрою живуть далеко. Вони на всьому заощаджують, бо їхнє матеріальне становище зовсім не покращилося. Але ж я не проти привозити матір до нас у гості хоча б іноді. Просто вона не виявляє жодної ініціативи і бажання.

Зате час від часу мама дзвонить мені і розповідає, яка Аня бідолашна, ніяк на ноги не стане після розлучення. А днями вона взагалі заявила, що раз у мене все так добре, то могла б і допомогти сестрі з матір’ю якоюсь копієчкою у такі скрутні часи. Дуже цікаво!

Мені, звісно, шкода маму. Але я не вважаю, що повинна їй щось, а тим більше Ані. Я не винна, що колишній чоловік сестри так з нею вчинив! За 10 років можна було вже давно отямитися і розпочати нове життя.

Натомість Аня залазить у борги і просить маму їй допомогти. До речі, Аня на 6 років за мене старша. Я не маю бажання допомагати сестрі. Невже я маю відчувати докори сумління з цього приводу? Що скажете?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page