На рахунок цього я нічого не кажу, і взагалі вважаю, що дітьми та домом повинна займатися жінка. Мій чоловік був майже десять років депутатом районної ради, потім працював начальником на заводі. Я майже ніде не працювала, лише десь рік часу продавчинею в магазині. З грошима проблем ніколи не було. І ось зараз ця ситуація мене просто виводить з себе. Я ж не молодиця вже

Влітку мені виповнилося 55 років. Чоловік п’ять років тому відійшов у інший світ. У нас з ним є дочка Лариса. На даний час вона заміжня і живе окремо від мене, але на одній і тій же вулиці.

Три роки тому в мене з’явилася на світ онучка. Коли Ангелінка прийшла у цей світ, моєму щастю не було межі. Я всіляко допомагала Ларисі, оскільки розуміла, що краще мене їй ніхто не підкаже і не допоможе. Я няньчилась зранку до ночі з Ангеліною, давала можливість своїй донечці відпочити і виспатися.

Зять же працював і працює, щоб забезпечити сім’ю. На рахунок цього я нічого не кажу, і взагалі вважаю, що дітьми та домом повинна займатися жінка.

Мій чоловік був майже десять років депутатом районної ради, потім працював начальником на заводі. Я майже ніде не працювала, лише десь рік часу продавчинею в магазині під домом. З грошима проблем ніколи не було.

При першій же можливості Лариса також вийшла на роботу. Я ж то з малятком сиджу.

Наймати няню для Ангеліни Лариса не хоче — боїться довіряти дитину чужій людині. А мені, якщо чесно, стало останнім часом важко з трирічною дитиною сидіти. В онучки такий вік активний. Я не встигаю за нею. Спочатку я раділа, що можу так часто її бачити, а тепер хочеться втекти кудись на безлюдний острів.

Лариса нічого міняти в своєму житті і житі доньки не поспішає – Ангеліна навіть може у вихідні дні ночувати у мене, бо молодь хоче побути лише вдвох. Я їх розумію прекрасно, але ж я вже не молода. Я вже настільки виснажена, що й описати вам не можу мій стан. Однак у такому віці навіть елементарні речі даються важко. Хочеться тиші та спокою.

Окрім цього, Ангелінка постійно плаче та кличе маму та тата. Я її розумію, оскільки вона зовсім ще маленька, і хоче тепла своїх батьків, а не бабусі. Я морально виснажена, адже цілими днями слухаю одне й те ж від онучки.

Нещодавно у мене закінчився терпець — я взяла та відвезла Ангелінку на роботу до дочки. Та, звичайно, була незадоволена, але сперечатися зі мною не стала, а відпросилася у начальниці та поїхала додому.

Наступного дня Лариса не брала від мене слухавку. Образилася на маму…

А як ви вважаєте, це мій обов’язок сидіти з онучкою зранку до ночі?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua