Мені дуже неприємно. Скоро тиждень мине, а я досі оговтатися не можу від вчинку невістки.
Уляна мені не подобалась з самого початку, але вже нічого не вдієш, така воля сина. Змирилися ми. Більше того, дозволили після весілля жити у квартирі моєї свекрухи, яку успадкував чоловік.
Я б на її місці цінувала такі вчинки, але це не про мою невістку.
В неділю був день народження у нашого старшого онука. Я перед тим, десь недільки дві, зідзвонилася з Кирилом, і спитала, що б він хотів отримати в якості подарунку. Йому 12 років.
Кирило сказав, ну це зрозуміло, що маминими словами, що він збирає на смартфон, оскільки попередній вже ледь дихав. Словом, вкінці наголосив, щоб баба з дідом подарували конверт.
Я ввечері переговорила з чоловіком, і разом прийняли рішення, чого дитина буде довго і нудно на цей смартфон збирати, що ми можемо самі його купити і подарувати.
Ми ж думали, що радості Кирила не буде меж, але ми помилялися.
Відразу ж наголошу, що телефон ми брали у великому магазині, де багато хлопців і дівчат, які нам допомагали і радили. Ми ж вже по їх слідах купляли, не будь-що.
Вибрали не з дешевих. За покупку ми з дідом відвалили, разом зі всіма прибамбасами, 15 тисяч. Я вважаю, що це на такий вік гарний подарунок.
Але ось що нас чекало на гостині.
Іменинник навіть ту коробку в руки не хотів брати. Настрій був у всіх зіпсований. А Уляна забрала з наших рук той смартфон, спитала, чи маємо ми чек і при нас сказала Кирилу, щоб не засмучувався, що вони наступного дня поміняють його і докладуть на iPhone, про який він мріє.
Дуже неприємна ситуація я вважаю.
Шкода, що син не показав Уляні, де раки зимують.
Це неповага, я вважаю, до всіх нас…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір
- Виникло серйозне непорозуміння з дочкою. Скільки можна! Так, мені 67, я збираюся заміж, виселити квартирантів зі своєї квартири та переїжджати туди з Романом. Я виконую обов’язки домробітниці та няні і при цьому не отримую жодної віддачі натомість