fbpx

На самому порозі Уляна забрала з наших рук коробку зі смартфоном, спитала, чи маємо ми чек, і при нас сказала Кирилу, щоб не засмучувався, що вони наступного дня поміняють його і докладуть на iPhone, про який він мріє. Мені дуже неприємно. Скоро тиждень мине, а я досі оговтатися не можу від вчинку невістки

Мені дуже неприємно. Скоро тиждень мине, а я досі оговтатися не можу від вчинку невістки.

Уляна мені не подобалась з самого початку, але вже нічого не вдієш, така воля сина. Змирилися ми. Більше того, дозволили після весілля жити у квартирі моєї свекрухи, яку успадкував чоловік.

Я б на її місці цінувала такі вчинки, але це не про мою невістку.

В неділю був день народження у нашого старшого онука. Я перед тим, десь недільки дві, зідзвонилася з Кирилом, і спитала, що б він хотів отримати в якості подарунку. Йому 12 років.

Кирило сказав, ну це зрозуміло, що маминими словами, що він збирає на смартфон, оскільки попередній вже ледь дихав. Словом, вкінці наголосив, щоб баба з дідом подарували конверт.

Я ввечері переговорила з чоловіком, і разом прийняли рішення, чого дитина буде довго і нудно на цей смартфон збирати, що ми можемо самі його купити і подарувати.

Ми ж думали, що радості Кирила не буде меж, але ми помилялися.

Відразу ж наголошу, що телефон ми брали у великому магазині, де багато хлопців і дівчат, які нам допомагали і радили. Ми ж вже по їх слідах купляли, не будь-що.

Вибрали не з дешевих. За покупку ми з дідом відвалили, разом зі всіма прибамбасами, 15 тисяч. Я вважаю, що це на такий вік гарний подарунок.

Але ось що нас чекало на гостині.

Іменинник навіть ту коробку в руки не хотів брати. Настрій був у всіх зіпсований. А Уляна забрала з наших рук той смартфон, спитала, чи маємо ми чек і при нас сказала Кирилу, щоб не засмучувався, що вони наступного дня поміняють його і докладуть на iPhone, про який він мріє.

Читайте також: Як тільки ми сіли за стіл, вона мило склала руки на колінах, усміхнулася, і попросила мене не соромитися, а накладати собі і Вадиму салати і картоплю з котлетами і їсти. І ось коли наші роти були зайняті, вона почала бідкатися і оглядати Вадима з різних сторін. – Ти в мене ніколи не був таким худим! Аллочко, а ну признавайся, чим ти його годуєш? Я надіюсь, не хімією? Ти Вадиму нагадуй час від часу, щоб до матері навідувався, а то відійду у вічність, а він навіть попрощатися не встигне

Дуже неприємна ситуація я вважаю.

Шкода, що син не показав Уляні, де раки зимують.

Це неповага, я вважаю, до всіх нас…

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page