На сороковий день за Степаном, в їх затишному, але вже сумному будиночку, сталася дивина. Катерина спершу думала, що це сон, але галас дітей дав їй зрозуміти, що все це на яву. – І що тепер мені з тим робити? – думала вона. Але все вияснилось, коли Степан вночі і справді прийшов до дружини уві сні.
– Бабусю, а чому цей годинник не працює? – питала з цікавістю Софійка.
Катерина Максимівна подивилася на годинник, перехрестилася, поцілувала натільний хрестик, і відповіла: – Чому, чому, тому що зламалися. Софійка з подивом подивилася на бабусю. Чи не вона завжди вчила тата: “Славік, навіщо ти зберігаєш поламані речі? Віднеси в майстерню або викинь”.
– Бабусю, а чому ти не віднесеш їх в майстерню, або не викинеш?
– Викинути їх, як же, – подумала Катерина Максимівна, і постаралася відвернути внучку від цієї теми.
– Досить дурниці всякі питати. Піди краще гусей на річку віджени, а то вони мені всіх курчат затопчуть.
Цей годинник висів в будинку з тих пір, як молоді Степан та Катерина увійшли в нього чоловіком і дружиною. Степан урочисто повісив їх на стіну, і сказав: – Все в будинку можеш чіпати і переставляти з місця на місце, але до годинника не наближайся.
Катерина спочатку здивувалася і навіть образилася, як це так, що їй годинник довірити не можна. Але потім її інтерес до годинника пропав, та й не до них їй стало.
Післявоєнний час був важким, крім свого господарства треба було і колгосп піднімати. Ось і крутилася Катя, як білка в колесі, тільки вранці, та пізно ввечері з чоловіком і бачилася. А він, постане рано зранку, і першим ділом не дружину цілує, а до годинника свого біжить. Обережно зніме їх зі стіни, пил протре, щось пошепче собі під ніс, заведе, і на місце вішає.
Катерина і цю його дивність прийняла зі смиренням. “Головне, що в чарку не дивиться” -, думала вона, проводжаючи чоловіка на колгоспне поле.
Так вони і жили, без малого більше двадцяти років, душа в душу. Катерина ощасливила Степана сином і дочкою, які з дитинства були виховані в побожному страху перед годинником батька. Все їм було дозволено чіпати, брати, ламати, але годинник, був як ікона, на яку можна тільки дивитися.
Одного разу Катерина запитала чоловіка, що ж в цьому годиннику такого, що він до нього з таким трепетом ставиться. На що він їй відповів.
– Подарунок це від дуже сильного чаклуна. В юності я дуже сильно захворів. Мати не пішла до лікаря, не довіряла вона медицині, а прямо пішла до цього чоловіка, що живе в сусідньому селі. Він їй дав якихось трав, і цей годинник. Так сказав, що моє здоров’я і щастя буде укладено в них. Але за однієї умови, що до годинника, крім мене, ніхто не повинен торкатися. З тих пір я з цим годинником пов’язаний нерозлучно.
– І що ж, ти не пробував заради інтересу не підходити до них, хоча б добу? – спитала Катя, недовірливо дивлячись на годинник.
– Звичайно пробував. Ось коли мені стало зовсім добре після хвороби, я спробував забути про них. Але не тут то було. Я не можу описати тобі той стан, в якому я перебував, але можу сказати тільки одне – це страшно.
Більше вони до цієї розмови не поверталися. Степан пішов з життя раптово, під своїм годинником. Катя виявила, що він сидить на підлозі з закритими очима. Після всього Катерині кілька днів було не до годинника. На дев’ятий день, коли зібралися після служби, Катерина звернула увагу на годинник.
– Хто ж тепер буде доглядати за ним, коли господаря немає? – думала вона, підходячи до годинника. І тільки вона підняла руки, тільки до них доторкнулася, як її щось відкинуло. Катя закричала і з острахом відскочила від годинника. А вночі їй наснився Степан, а можливо, не приснився. Він стояв біля свого годинника, докірливо дивився на дружину, і говорив.
– Що ж ти Катерино робиш? Я ж казав, щоб ти їх не чіпала. Сказав це і зник. А на сороковий день годинник раптово запрацював сам. Йшов недовго, рівно добу. Вночі знову приснився Степан.
– Все в будинку можеш чіпати, все переставляти з місця на місце, але не наближайся до годинника, – сказав він Каті, і розчинився в місячному світлі.
Після відходу чоловіка пройшло вже двадцять років, а годинник так і висить на тому місці, куди повісив господар. Катерина не те, що боїться до нього наближатися, але відчуває дивний страх. Адже щороку, рівно в той день, коли Степан відійшов, годинник починає йти, і пил, що скупчився за рік, зникає. Це господар приходить провідати своє господарство.
Фото ілюстративне – lh3.googleusercontent
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
