У моєї двоюрідної сестри є дивна особливість. До захоплення обожнюючи свою дитину, вона вважає, що оточуючі теж повинні відчувати до нього безмежну любов. Це, звичайно, не так. Дитині 4 роки.
Ми його любимо, так, як люблять свого родича. Але не більше того. У нас у всіх свої діти є. Але сестра вважає, що її дитина незвичайна. Всі повинні його любити, носити на руках, ставитися, як до ангела. І щоб він не накоїв, йому всі зобов’язані все прощати. У всякому разі, батьки роблять саме так. Ніхто не любить, коли вона приходить з ним в гості. Але і самим приходити до неї в гості не комфортно.
Ось останній випадок.
Треба було поговорити про роботу, бо ми з нею працюємо в одній організації.
– Приходь, – сказала вона по телефону.- Я якраз готую твій улюблений грибний суп. Приходь на обід, чекаю.
Так, грибний суп я люблю.
– Прийду, – пообіцяла я і, зробивши свої справи, поїхала до неї.
По дорозі заїхала в кондитерський магазин, взяла солодких булочок з різною начинкою до чаю. Приїхала. Вона як раз погодувала свого сина.
– Сідай, – посадила вона мене за стіл, – ми з Сашою вже поїли. Суп ще гарячий, зараз піділлю.
На столі стояла тарілка її сина з недоїденим супом і крихтами хліба. Сестра спокійно долила в цю тарілку ковшиком суп і підсунула її мені. Сама поставила чайник з водою на вогонь і сіла поруч.
– Їж, – радо посміхнулася вона мені.
Мені стало незатишно.
Я сказала:
– Ти не могла б налити мені суп в чисту тарілку? – і бачачи, що вона не розуміє, додала: – в цій були залишки.
– Ти гидуєш? – сестра здивувалася, – це ж дитина! Як можна гидувати після дитини? Я завжди після нього доїдаю.
– Ну, це твоя дитина. Хоча я навіть після своїх дітей ніколи не доїдаю.
– Ну, ти бридлива… – з осудом простягнула сестра.- Мій Саша чиста дитина. Нічим не хворіє.
Вона знехотя взяла тарілку, відставила в бік і налила мені суп в чисту. Я вже пошкодувала, що попросила її про це. Апетит начисто пропав. Та й кожен мій ковток супу супроводжувався таким осудливим поглядом сестри, що їжа не лізла в горло.
Коли стали пити чай, я принесла пакет з булочками, виклала кілька штук. Три булочки залишила собі. Яким же було моє здивування, коли, збираючись додому, я побачила в пакеті зім’яті і розламані булочки. Це Саша, поки я одягалася в передпокої, шукав в моєму пакеті булочки з абрикосовим повидлом і все надломив.
– У нього руки завжди чисті, – посміхнулася сестра.
Я залишила їй пакет з розламаними булочками і пішла. Я засмутилася. Але скривдженою чомусь порахувала себе сестра. Всім родичам розповідає, що я не люблю маленьких дітей. Що найцікавіше, багато родичів на її стороні і теж мене засудили.
Фото – ілюстративне, mamaplus.md
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!