На свого зятя я буквально молилася. Не буду приховувати, але він справді врятував мою дочку від поганої компанії. Я була готова заради Богдана на все. Я навіть називала його синочком. Все було добре поки Катруся не прийшла до мене одна і не зізналася, як в них все відбувається насправді. Тепер я цього Богдана навіть на поріг не пущу

На свого зятя я буквально молилася. Не буду приховувати, але він справді врятував мою дочку від поганої компанії. Я була готова заради Богдана на все. Я навіть називала його синочком. Все було добре поки Катруся не прийшла до мене одна і не зізналася, як в них все відбувається насправді. Тепер я цього Богдана навіть на поріг не пущу

– Анно, ти ж сама розумієш, що твій зять Богдан – не такий ангел, як здається…

Слова подруги звучали майже як грім посеред ясного неба. Ні, я не вірила до останнього. Богдан був для мене ідеальним чоловіком для моєї доньки Катерини. Що б не сталося, я була впевнена: ця людина завжди залишиться поряд з нашою сім’єю, підтримуючи нас у будь-яких обставинах.

Зараз, повертаючись думками до того моменту, я згадую, як моя донька переживала буремні підліткові роки. Катя була не схожа на свою старшу сестру Оксану, яка завжди була зразком відповідальності й самостійності. Катя ж прогулювала школу, зв’язалася з сумнівною компанією, а ми з чоловіком безсилі спостерігали за цим.

Одного разу вона прийшла додому й сказала, що познайомилася з Богданом. Різниця у віці була значною – йому вже 28, а їй ледве виповнилося 18. Спочатку я поставилася до цього обережно, але, коли Богдан вирішив прийти й особисто познайомитися з нами, я змінила думку.

– Я знаю, що Катя ще зовсім молода, але я хочу допомогти їй знайти правильний шлях у житті, – сказав він мені тоді.

І він дійсно зробив це. Завдяки Богдану донька почала змінюватися. Вона перестала гуляти до пізньої ночі, відмовилася від шкідливих звичок, вступила до університету. Я була впевнена, що Богдан – наш рятівник, ангел, якого нам послав Бог.

Коли вони одружилися через два роки, я почувалася найщасливішою матір’ю на світі. І хоча плітки родичів, які натякали, що Катя, мабуть, при надії, зачіпали мене, я раділа за них. Усе в їхньому житті складалося ідеально. Катя привела на світ двох чудових діток – Артемка й Софійку, а Богдан зарекомендував себе як турботливий чоловік і батько.

Але три роки тому здавалося ідеальне життя нашої сім’ї почало руйнуватися.

Одного разу Богдан прийшов до нас додому розлючений.

– Я більше не можу мовчати! Катя… вона жила зовсім іншим життям, ніж ви думаєте, – заявив він мені тоді.

Я спочатку не зрозуміла, про що йдеться. Але з його розповіді випливло, що моя донька, ще до знайомства з ним, була при надії, але вирішила, що ще не час… Ця інформація стала для мене справжнім подивом. Як могла моя Катя, яка здавалася мені такою тендітною й беззахисною, приховувати таке?

Але найбільше мене вразило те, як Богдан висловлювався.

– Вона не була такою святою, як усі думали, – наголосив він.

Ці слова було мені неприємні. Невже він, той самий чоловік, який допоміг Каті змінитися, тепер використовував її минуле?

Я вирішила поговорити з донькою. Вона підтвердила слова Богдана, але її очі були повні сліз.

– Мамо, я не могла сказати тобі тоді. Я боялася твоєї реакції. А тепер Богдан постійно нагадує мені про це… Я почуваюся дуже погано, – зізналася Катя.

Ці слова змусили мене переосмислити все, що я знала про Богдана. Він, як виявилося, не був ідеальним. Його контроль і постійні звинувачення руйнували нашу доньку, хоч вона й намагалася приховати це за усмішкою.

Я почала помічати дрібниці. Його підвищений тон, коли Катя не встигала щось зробити вчасно, саркастичні зауваження щодо її готування. Тепер я розумію, що Богдан ніколи не був тим ангелом, яким я його уявляла.

Минуло ще кілька місяців, і Катя вирішила подати на розлучення. Богдан, дізнавшись про це, прийшов до мене додому.

– Ви ж розумієте, що після всього я маю право на своїх дітей? – заявив він.

Це стало останньою краплею. Я сказала йому, що підтримуватиму Катю в будь-якому її рішенні, і він не має права шантажувати нас.

Зараз Катя й діти живуть окремо. Вона працює, виховує Артемка й Софійку, і хоча їй нелегко, я бачу в її очах спокій і впевненість. А Богдан… він залишився у минулому.

Друзі, я розповіла вам цю історію, бо вона досі відгукується мені. Я не знаю, чи правильно я вчинила, чи варто було діяти інакше. Що б ви зробили на моєму місці? Чи правильно прощати минуле, якщо воно використовується проти вас?

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!