Ось-ось і ми будемо відзначати свято Івана-Купала.
Мені чомусь згадалось моє дитинство, таке ніжне і безтурботне і водночас дуже насичене… насичене різними традиціями.
Мені 39 років, але як сьогодні пам’ятаю, як батьки готувалися до цього свята.
Ми жили в невеличкому селі на Прикарпатті.
Мальовниче село, з неймовірною історією і з не менш талановитими людьми.
Напередодні батьки ретельно готувалися. Мама пекла смачну випічку, копала молоду картоплю, щоб запекти на вогнищі. Тато маринував м’ясо.
Все це робилося з неймовірним позитивом. Мама знала, що я дуже люблю смажені кабачки, тому вже в останній момент вона готувала їх і для мене і для брата і інших діток.
Всі після обіду 6 липня брали наготовлені торби в руки і йшли через річку Дністер в гори, де на нас чекали веселощі, пісні, смачна їда і емоції, які неможливо описати словами. В самому селі мало хто залишався того дня, хіба старші люди.
Високо-високо в Горах були зроблені нашими односельчанами невеличкі дерев’яні хатинки, в яких можна було сховатися, як від пекучого сонця, так і від зливи, яка могла розпочатися з будь-якої хвилини.
В ніч на Івана Купала розпалювалося багаття, через яке стрибали наші батьки і всі їх друзі та односельчани.
Потім всі вже “веселі”, парами, скочувалися з височезної гори, грали різні ігри, а найголовніше, кругом де тільки можна, звучала українська пісня.
Коли дітки хотіли спати, їм стелили власне у цих дерев’яних будиночках, де менш-більш все було обладнано.
Дорослі ж веселилися до самого ранку. Не обходилося і без купання в річці, яка на той час вже була добряче прогріта сонечком.
Наступного дня святкування продовжувалося.
Це були неймовірні часи, які назавжди закарбувалися в моїй пам’яті.
Як же я скучаю за тим мирним часом, де в небі розглядались не ракети і шахеди, а зорі…
Якщо у вас були якісь традиції, пов’язані зі святом Івана Купала, поділіться, будь ласка, в коментарях. Буде цікаво почитати!
Мирних вам днів, дорогі мої українці!
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
