На Святвечір я приготувала дванадцять страв, напекла пампухів, і сіла подумати, як правильно маю розказати дітям новину, що я також, як і Надійка, скоро стану молодою матусею. Я так надіялась, що дочка мене підтримає. Остап, батько дитинки, молодший за мене, і живе в іншому місті.
Перший шлюб не склався, але залишилася дочка, моє життя. Все робила для Надійки: кожну вільну хвилинку їй приділяла, до школи за ручку водила, потім гуртки різні, освіту дала, весілля шикарне зробила.
Щоб у нас все було, працювала за сумісництвом та понаднормово. Потім вчитися пішла заочно, щоб заробляти краще і вдома більше з донечкою перебувати. Стала бухгалтером, заробляла непогано. Загалом, жили добре – нічого не потребували.
Коли Надя виросла, познайомилася з хлопцем, вирішили побратися. Донька мріяла про гарне весілля, але свати допомогти не могли через іпотеку. Довелося одній зі своєї кишені розплачуватися. І нічого, впоралася: дочка-то у мене одна!
Скоро я стану бабусею. Надя з радістю поділилася цією новиною та сказала, що не планує засиджуватися у декреті. Хоче швидше вийти на роботу, а я допомагатиму їй з онучкою. Батьки зятя – люди зайняті, особливо на них у цій справі не можна розраховувати, зможуть тільки іноді в гості приїжджати, щоб побачитися з онуком.
Але доля розпорядилася по-своєму. Закохалася я, просто до безтями. Остап молодший за мене на тринадцять років. Живемо з ним у різних містах. Приїжджаю до нього у вихідні.
Надійці я нічого про свій роман не розповідала: у неї своя сім’я. Але коли я дізналася, що чекаю дитину, розповіла на радощах доньці. Пояснила, що чекаю малюка від коханої людини та переїду жити до Остапа, щоб бути весь час разом.
Остап, звичайно, не вмовляв переїхати, але часто нарікав на короткі зустрічі та постійні роз’їзди, натякав, що зі своєю спеціальністю я можу знайти роботу і в його місті.
Мої близькі не підтримали мене, не поділили радість. Вважають, що в мене “щось” з головою.
– Як тобі не соромно в такому віці змінювати життя, кидатися з насидженого місця?!
Сказала, щоб зробити вибір: вони чи він. Тільки не пояснили, хто “він”: мій чоловік чи дитина, на яку я чекаю.
Я на роздоріжжі… Розумію, що й Надійці треба допомогти з онуком, і своє, можливо, останнє жіноче щастя не хочу втратити. З іншого боку, Надя вже доросла, я все зробила для неї і можу дозволити собі жити так, як хочу.
Не знаю як бути. Повинне бути правильне рішення, якийсь мудрий вибір у цій ситуації.
Дорогі жінки, кому доводилося пройти через подібне, підкажіть, як мені вчинити?
Фото ілюстративне
