Та дівці вже двадцять сім минуло. Нещодавно поговорила я з нею по-душам. Тепер в очах темніє від її “планів”.
Я сильно хвилювалася за доньку, тому й поводилась так…
Того, коли моя дівчинка, Соломія, почала підростати, і я почала помічати до неї увагу хлопців, то стала дуже обережною, навіть в якийсь мірі суворою. Я просто хотіла уберегти свою єдину дочку…
Тому і почала за неї переживати, не пускала з подружками гуляти допізна, особливо, якщо в компанії хлопці. Намагалася контролювати, щоб вона не потрапила в халепу, як і кожна мама підлітка.
На той час моїй донечці було всього 16 і я боялася, щоб мало чого – в подолі не принесла. Звісно я їй казала про свої побоювання, і ясно дала зрозуміти, що якщо б таке сталося, то вона може розраховувати на мою підтримку.
Я думала я її оберігаю, але потім почала помічати, що Соломійка мене обманює. То тут, то там чула історії, що моя дочка гуляла з хлопцями. Звісно, дома в нас були після цього серйозні розмови, а як інакше. Адже я хотіла її вберегти.
Але схоже, я престаралася…
На даний час моїй доньці 27 років. Вона досі без чоловіка і дітей. Гарна виросла, хлопці липнуть, але на довго не затримуються.
Міняє доня їх як шкарпетки… Чула це і важко мені було, бо літа біжать, а я не молодію, і мені б хотілося вже внуків поняньчити.
Мої подруги вже всі мають онуків. Навіть деякі молодші від мене мають чи то одного чи двох онуків, а я ні.
Хтось внуча вже в садок веде, а хтось тільки вчить ходити.
А я сиджу і чекаю, коли б то мені така радість випала. Звісно дитини має народитися в повній сім’ї, але, чесно кажучи, я б зраділа навіть, якщо б моя Соломія без батька онука чи онучку мені подарувала.
Так важко було б, але б я допомагала б всім чим могла. І з дитиною б сиділа, і грошима б допомагала, і навіть якщо б доці прийшлося ходити на роботу, то я б до неї переїхала.
Намагалася я пришвидшити той процес. Пропонувати, мовляв от дивися який в сусіда син Іван хороший, і гарненький і роботящий, а їй все не те.
А останній раз Соломія взагалі сказала, що колись я ж так переживала, щоб вона в “подолі не принесла”, то тепер взагалі ніколи не буде мати дітей.
Я почала переживати вже і за її здоров’я, але Соломія сказала, що просто не хоче, що не бачить причини ставати мамою, бо це є тягар і марно втрачені роки…
Чесно, тоді просто земля з-під ніг пішла.
Як я її такою виховала? Невже я взагалі ніколи не поняньчу онуків? Що мені з цим робити?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
