fbpx
життєві історії
На весіллі мама мого чоловіка підвела до нас двох діток, близнюків рочків по чотири, і сказала: «Це вам, діти, мій весільний подарунок. А ти, доню – звернулася вона до мене, – якщо полюбиш цих діток, зможеш бути гарною матір’ю і вашим з Дмитром майбутнім діткам. Злагоди та любові вам!» А я ж взагалі не хочу мати дітей!

Я зустріла Дмитра на останньому курсі університету. Стосунки наші розвивалися швидко, скоро ми зняли квартиру і оселилися разом.

Я була чесною з Дімою від початку і розповіла, що виросла в багатодітній родині, що маю трьох братів і сестру. Що я – найстарша, і що так навозилася з ними усіма, що й думати про своїх не можу. Я прийняла таке рішення і поступатися не збираюся.

Натомість я хочу досягти багато у професії – а вивчилася я на юридичному факультеті, – хочу подорожувати по можливості і насолоджуватися життям з коханою людиною. А діти його лише обтяжують, забирають час, позбавляють багатьох можливостей.

Діма сказав, що кохає мене на стільки, що поділяє мою точку зору і згоден не заводити дітлахів. Тим паче, має близнюків-племінників.

За півтора роки до нашого весілля сталося от що: від Діминої сестри пішов чоловік і виїхав з країни з новою пасією. Там вони розійшлися і він почав просити прощення в Таміли, Діминої сестри.

Не знаю, як він вплинув на її мізки, але з нею щось сталося. Вона вибачила і поїхала до нього, залишивши двох діток-близнюків зі своїми батьками. Поїхала – і не повернулася.

Подзвонила через якийсь час і сказала, що вони з Сашком лишаються там, що йдуть жити у якийсь монастир, залишають все-все своє минуле українське життя і навіть імена змінюють, і будуть жити зовсім по-новому…

Все це відбувалося не в Києві, де жили і працювали ми з Дімою, а у Вінниці. Тому мене воно не дуже торкалося.

І от ми вирішили розписатися. Діма наполіг, щоб наше маленьке весілля відбулося на Вінниччині. Я погодилася, приїхали до майбутніх сватів за кілька днів до розпису і мої батьки, брати і сестра.

І ось під час гуляння у затишному ресторанчику, коли гості почали церемонію дарування весільних подарунків, мама мого чоловіка підвела до нас двох діток, близнюків рочків по чотири, і сказала:

«Це вам, діти, мій весільний подарунок. А ти, доню – звернулася вона до мене, – якщо полюбиш цих діток, зможеш бути гарною матір’ю і вашим з Дмитром майбутнім діткам. Злагоди та любові вам!»

А я ж взагалі не хочу мати дітей! Не те що чужих виховувати – я і своїх не хочу!

Ледве я не розревілася у власний найщасливіший день! Але змогла стриматися: на мене дивилися дві пари довірливих наївних оченят…

Діма запевнив мене, що про «сюрприз» який приготувала його мама, не знав.

Хотілося покинути все, втекти…

Та знаєте, я прийняла виклик.

Ми з Дімою вже п’ять років разом. Я зараз вагітна нашою першою дитинкою, чекаємо на синочка.

Назарчик і Єлисей – з нами. І – вірите чи ні – але я не уявляю життя без них!

Всі мої принципи полетіли шкереберть… Та я ні про що не жалкую! І навіть вдячна їм усім трьом: тим двом, що втекли без сліду, і свекрусі.

Життя таке непередбачуване, але наша сила і є в тому, щоб бути відкритими його викликам і пропозиціям!

Я надаю приватні юридичні консультації, маю свій консультативний он-лайн кабінет.

Кілька разів на рік ми вириваємося з дітьми у невеличкі подорожі, але головне те, що вже зараз – я щаслива МАМА!

Автор – Олена Коржик.

Читайте також: ОЛЕГ ОЖЕНИВСЯ, НЕ КОХАЮЧИ НАРЕЧЕНУ. НУ, НЕ ТЕ, ЩОБ ЗОВСІМ НЕ КОХАЮЧИ… ТА І ЗРОЗУМІВ ПІЗНО. ПРОСТО ВОНИ БУЛИ РАЗОМ З 14 РОКІВ. ДИВИВСЯ НА ЛЮДУ І… ЛЯКАВСЯ ДУМКИ, ЩО ЦЕ – ВСЕ. НА ВСЕ ЖИТТЯ. І ОЛЕГ ЗАКОХАВСЯ В СВОГО ШЕФА. ТОБТО, ШЕФИНЮ. НА 7 РОКІВ СТАРШУ. ЙОМУ – 21, ЇЙ – 28. ЗАМІЖНЯ, САМОДОСТАТНЯ, РОЗКВІТАЮЧА, ВПЕВНЕНА У СОБІ, НЕЗВІДАНА…

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук заборонено.

Фото – з відкритих джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook